Розділ 1. Завжди бути кращою за інших.

Вона дивиться нагору, її округле підборіддя здригається. Вона не бачить краю скелі, він губиться десь у хмарах. Ні, це не звичайний світ, і навіть не світ сутінку. Це світ скель та безкрайніх вершин, і тут четвертий курс здає свої нормативи зі скелелазіння.

Аврора тільки видихнула, хапаючись правою рукою за край каната. На мить прикриває очі та бачить себе, ту слабку дівчину якою вона була рівно чотири роки тому.

Адже батько про неї з того часу навіть не згадав. Посилаючись на свою зайнятість, він іноді пересилав їй грошові перекази з припискою: «на дрібнички». І більше нічого.

І ось вона знову задирає голову, бачить металевий гачкуватий болт до якого закріпили канат.

Ні, їй треба не туди. А набагато вище. Туди, де зібрався весь екзаменаторський склад, споглядаючи зверху вниз, як їхні учні повзуть нагору.

Вона за будь-яку ціну повинна дістатися до них. Там вже є один з учнів і вона не буде гіршою за нього.

Аврора в якийсь момент видихає і різко хапається за канат правою рукою, вклавши в цей рух десь чверть своїх сил. Їй вони ще знадобляться. А поки що вона повільно просуватиметься вперед шукаючи опору ногами на нерівній поверхні скелі.

Сил залишалося рівно половина, до того моменту, коли вона все-таки дісталася металевого кріплення. М'язи рук уже пронизував гострий біль, у пророкуванні того, що їх ось-ось зведе судомою.

Ні, це був лише тілесний біль і він був в багато разів слабшим ніж той, який настав після проходу дії ліків, якими її обпоїли тієї злощасної ночі. І цей спогад діє на неї як допінг, додаючи їй значно сили.

Одним ривком вона відпускає канат, хапаючись за гострий виступ стіни, на це ще пішло чверть сили. Якщо вона впаде, то її зловить натягнута мережа з мороку. Неприємне відчуття, наче тебе повільно нарізають на рівні квадратики. Хоча насправді це не так, але легкий біль таки відчувається і ти відчуваєш це доти, доки не торкнешся землі. Зате значно сповільнюється падіння і ти не розіб'єшся.

Це була її вже друга спроба і впала вона саме тут біля кріплення каната. А всього спроб 99, щоправда, бал знижується з кожним падінням. А вона має бути кращою! Їй потрібен цей чортовий бал, щоб стояти найвище за рейтингом у таблиці учнів.

Хапаючись за черговий загострений камінь, що стирчить зі скелі, вона нарешті зробила над собою зусилля і стала на цей злощасний болт.

Мозок працював мляво, немов у сні. Але й цього вистачило, щоб зрозуміти, що болт утримувач, помістили у скелю не для того, щоб на ньому стояли.

М'язи рук несамовито занили, коли вона вирішила знайти опору і ногам. Бо болт довго не витримає, а їй потрібен цей високий бал. Навіть якщо вона не здасть, використавши всі ці 99 спроб, у неї вже є середній бал. Вона дісталася кінця кріплення каната. Хоча тепер здавалося, що вона дереться по скелі ціле життя.

Вниз вона навіть не намагалася поглянути. Тільки бачила як її гострі пазурі злегка подовжилися, продовжуючи повільно відростати, з кожним її невдалим підтягуванням.

«Ну, ще трішки.» Підбадьорювала вона себе.

Вона бачила як всього за метр від неї сопить такий самий учень, як і вона. Темне давно стрижене волосся спадало чоловікові на лоб злегка затінюючи очі й коли Аврора на нього глянула, він їй вишкірився. Показуючи дуже гострі ікла, які так яскраво виднілися між повними губами.

Гострі вилиці чоловіка скосилися в гримасі відстороненості від усього світу. Наче це була не скеля, а звичайна стежина якою він звик прогулюватися щодня вранці. Вампір тільки глянув на неї почервонілим поглядом і поповз далі, залишаючи її далеко внизу.

«Ні, я просто зобов'язана!» Продовжувала нашіптувати вона собі.

Якоїсь миті вона відчула, що в очах потемніло. А тіло наче наливається свинцем і стає таким важким і непіднімним. Упор на праву ногу виявився невдалим і відповідна рука зісковзує не витримавши тяжкості.

Але ні, вона не впаде. Ще якихось п'ятнадцять метрів. Вона бачить його. Навіть бачить хлопця вампіра, що посміхається виглядаючи зосереджено вдивляється на неї. Це він з першої спроби її обійшов. Десь там замість нього вже розпочав свій шлях черговий студент четвертого курсу. Хай там як, вона вже здолала ту межу, з якою вона минулого разу впала.

А поки вона висить, бовтається на одній руці, намагаючись знайти відповідну опору. Розум відмовляється приймати той факт, що їй знову доведеться випробувати відчуття польоту. Неприємна грудка підходить до її горла.

- Ні! - Кричить вона на всю горлянку, буквально пальцями правою рукою вбиваючись нігтями в скелю.

Грунт твердий, але раптове полегшення змусило зрозуміти, що їй таки вдалося розподілити тяжкість свого тіла на дві кінцівки. Тепер лишилося за малим, знайти опору ногам і повзти далі.

Несподівано для себе вона розуміє, що її нігті на руках подовжилися і стали набагато міцнішими. Їх гострота та твердість дозволили їй прорізати скелю і повзти далі.

«Чи жива вона?» Задала собі питання, коли хлопець вампір зі спритною спритністю витяг її на вершину.

- Я Кай, - зі щасливою усмішкою повідомив чоловік.

- Привіт, Каю. Я Аврора. - Видихаючи, пробурмотіла дівчина.

Падаючи на твердість під ногами, вона жадібно хапала ротом розріджене прохолодне повітря. М'язи, що напружилися, миттєво розслабилися, повільно розподіляючись по прохолодному каменю.

- 97 бал. - Повідомив суворий голос екзаменатора.

Але дівчині вже не хотілося з'ясовувати, чому це 97. Адже має бути 98. Хоча швидше за все через те, що їй допомогли.

- Майк, - представився ще один темний.

Нависаючи над нею, хлопець посміхнувся, простягаючи їй руку, щоб допомогти підвестися. Це той перший, хто виліз ще годину тому.

Темний маг дивився на неї з якоюсь теплотою в темному погляді й вона все-таки довірившись, простягла йому долоню. Коротко стрижене темне волосся якого було закручене в якійсь подобі вихору над головою. А на вузькому обличчі раптово з'явилася по-дитячому щаслива посмішка. Темні рідко довіряють комусь своє життя і від цього у них практично немає друзів.