Пролог.

Від автора:

Ми з вами повертаємося до грозових відьом та найсильніших вовків цього світу, що здатні поглинати магічну силу. Ця розповідь про дівчину, на ім'я Аврора, яку в момент відчаю поглинула пітьма. Ось тільки вона змінилася на краще, можливо на гірше. Це вже їй вирішувати як себе поводити. Адже автор розважається, як тільки забажає. А вам приємного читання!

Початок:

Темно-каштанове волосся нависає над його сріблясто сірими насиченими очима, які дивляться ніби в самісіньку душу. Від його погляду тривожно коле в грудях та дівчина задкує назад. Ковтає грудку, що набралася в роті, і намагається натягнути на обличчя слабку посмішку.

Довге чорне волосся липне до дівочої спини, покритої крапельками поту. Ноги підкошуються, але стіна надала їй опори й вона таки не впала.

- Ти більше не незаймана і для мене ти не маєш жодної цінності. Забирайся!

Останні слова звучать для неї як батіг по обличчю. Хіба вчора він не приніс її до себе? А слова сказані ним, виходить, були просто порожнім звуком.

Вона ніби в спробі захиститься нахиляється, притягуючи до себе вже розірвану сукню.

- Геть! Зіпсована! - Гарчить на повний голос цей спадкоємець Альфи, поглядаючи на неї з ненавистю у погляді.

Але вона тільки тихо видихає. З її здавленого горла виривається щось, що нагадує слабкий свист. Слабкість у тілі після нічних апетитів цього спадкоємця гена Альфи, даються взнаки. Її ноги тремтять від слабкості, практично підкошуючись після того, що трапилося цієї ночі.

- Ти чула мене? Забирайся, а то власноруч викину тебе звідсіля!

Утробний рик повторюється, вона тільки ковтає слину. Тим часом розуміючи, що сил немає навіть на те, щоб поворухнутися.

Дивно, але болю вона не відчувала. Мабуть, у те вино, яким її пригостили раніше, було підмішано щось, що сковувало її можливість на опір. Будь у неї сили чинити опір. Чи змогла б вона?

"Ні." Відповідає сама собі подумки.

Чоловік, що стоїть навпроти неї, здавався їй надто сильним. Молодий перевертень з кров'ю Альфи дивиться на неї з презирством і тихо гарчав. Його обличчя перекошується у гримасі огиди.

Буквально п'ять хвилин тому він з силою стягнув її з ліжка. Потім вирушив у ванну кімнату, прийняти прохолодний ранковий душ. І ось, вона так і стояла під стінкою притискаючи тремтячими руками сукню до грудей, яку він порвав цієї ночі.

«Дурепа, ідіотка, наївна.» Проноситься у неї в голові.

Адже все так добре починалося. Свято весни. Всі ошатні красиві. У зграї набули людського вигляду. Одягли сукні та вбрання. Були танці. А зараз вона стоїть похнюпившись, втискає голову в плечі та намагається згадати коли саме її келих з вином підмінили.

А потім вона танцювала, цей вродливий чоловік підійшов, обійняв її ніжно. І... підняв на руки та поніс. Один його рик і все її єство втиснулося в грудочку, відчуваючи його силу і те, що повинна йому підкоритися. Ні, просто має це зробити.

- Чого мовчиш? Ти сама хотіла!

Посміхається та ще й мружиться. Звичайно, він, от, всю ніч розважався як тільки хотів. А вона ніби мертва, але болю не відчувається, що дивувало.

- Не хвилюйся. Наслідків не буде. Протизаплідного зілля ти вчора випила достатньо.

Наче вона йому щось говорила. Ні. Вона просто стояла й мовчала, стиснувшись у маленький тихий прилиплий до гладкої білої стіни, неначе відірваний маленький листок.

- Іди, а то незабаром дія знеболювального пройде, - мружиться немов переможець.

Звичайно, вона пішла б, і... навіть чимдуж побігла б. Ось тільки сил не було жодних. Стіна, єдина опора.

- Якщо щось не подобається, вважай, що ти труп.

І вона підвела очі на нього. Підборіддя її здригнулося наче в передбаченні швидких сліз. Ніби вони ось-ось поллються з її очей, але вона не плаче. Ні, вона дивиться йому прямісінько у вічі. Очі дівчини всього на мить спалахують пурпуровим свіченням, щоб знову набути звичайний коричневий відтінок.

Чоловік здригається та одним стрибком наближається до неї впритул.

- Ти відьма, чи що?

Нахиляється, нюхає її шию. Розгинається та задоволено видихає:

- Ні, здалося. Скажеш щось своїй матері про мене – вб'ю. Зі зграї тебе сьогодні ж випруть. Ти не Омега. Й не відьма. І навіть не незаймана. Навіщо нам зіпсований товар? Скажу Мілені, щоб тебе гарненько вимила у відварі з трав. Так ні батько твій, ні брати не підкопаються.

Один ривок його м'язистої сильної руки та він хапає її за волосся. Вона ледве чутно скрикує. Біль відчувається, але не сильний. Мабуть, і справді багато зілля їй замість вина підмішали вчора.

- Не скавучи. Дратуєш. Знаєш скільки таких, як ти я мав? Треба ж комусь позбуватися дрібниць на кшталт тебе. Натомість мене ти запам'ятала на все життя. Маю сумнів, що в тебе буде подібний чоловік у майбутньому.

Він наче хвалиться собою, яким він є. Погладжує м'язисті груди, тугий прес на потужному оголеному тілі. Плавно проводить рукою по своїм чоловічим відростком, вказуючи на його міцність. Потужні плечі лише трохи напружилися і він уже жбурнув її в озеро. Яке знаходилося поблизу його лігва.

Хто знає скільки, він дівчат уже зіпсував до неї. Але Аврора чомусь відчувала, що вона буде останньою.

Водний, слабкий потік ніби відчуваючи в ній щось рідне, миттєво підхопив дівчину, огортаючи її своїм теплом.

То було маленьке лісове озеро, яке наповнювалося виключно дощем, що випав з неба. У літні посушливі дні воно пересихало. Але було завжди чистим і все через знаходження твердого ґрунту під ним.

Дівчина так мовчки бовталася в м'якому і теплому потоці води. Судомно стискаючи залишки сукні та з ним закривавлені сліди. Так, вода мала б змити ці всі сліди. Ось тільки біль у серці та порожнеча, що утворилася в ньому, пробудила в ній щось нове. І ця сила захистила сукню, на жаль лише її. Інші сліди миттєво і безповоротно відразу змивалися, вимиваючись із потоком води.