Буркотун
За олівці Назарчик взявся —
приніс із школи завдання:
намалювати треба звіра,
якого в світі геть нема.
Не поспішав — став міркувати,
яким же буде диво-звір:
чи буде плавати, літати,
чи житиме десь серед гір.
Уява жвава розігралась —
забігав швидко олівець.
З'явились вуха, лапи, крила —
Ну ось... і справі вже кінець.
— Ойо-йо-йой! Це що за вуха? —
зненацька диво-звір спитав.
Від подиву Назар аж зойкнув —
такого зовсім не чекав.
— Це що, насправді? Ти говориш?
Нічого не збагну... це як?
— Я ж звір, якого не існує...
Балакати люблю... отак.
Кажу тобі ще раз, послухай:
у мене вуха вкрай малі,
а крила треба трохи менші,
щоб не тягати по землі.
Тоді задумався Назарчик:
— Істоту ж як назвати ту?..
Ти балакучий і бурчливий,
то будеш зватись Буркотун.
Почав він крила виправляти,
щоб трохи зменшити бодай.
Аж чує... тихий голос мами:
— Назарку, синку, вже вставай!
— Так це був сон? Оце пригода!
Та ні...я ж вчора малював...
завдання це моє у школу...
лиш звір тоді не розмовляв.
Назар збирається до школи,
малюнок у рюкзак поклав.
Із мамою удвох сміялись —
про сон цікавий розказав.
У рюкзаку, де тихо й темно, —
а книги всі не говіркі, —
жалівся Буркотун уявний:
— Та вуха ж, крила... не такі!