ІННА ТЕПЛОВА. Їжачок-добрячок, або Скільки важить доброта?

 Їжачок-добрячок, або  Скільки важить доброта?

 — Синку мій! Немає слів!

Де голки ти загубив?

Жодної нема! Ой, лихо!

Так стрічала їжачиха

Їжачка, що майже голий

Повернувся після школи.

 — Що сі стало? Спина лиса!

Хтось напав на тебе в лісі

Й колючки твої забрав?

 — Я їх, мамо, сам віддав… —

Їжачок схилив голівку,

Глибоко зітхнув, попихкав,

Глянув трохи винувато

Та почав розповідати:

 — Йшли ми з друзями зі школи

По знайомій стежці долом,

Висували міркування

Щодо нашого завдання:

Бо воно якесь незвичне  —

По підручниках не вивчиш.

Нас учитель запитав,

Скільки важить доброта.

І додав: «Ми завтра з вами

Обміняємось думками».

А думок нема де взяти!

Зважити  — це ж щось підняти!

Щось, що можна ухопити

Та на ваги причепити!

Що чіпляти на гачок?!  —

Розпалився їжачок,

Настовбурчив би голки  —

Голі спина та боки…

А матуся: Заспокійся,

Поговоримо опісля

І про ваги, й про гачки  —

Де поділись колючки?

 — Колючки… Авжеж, я зараз

Розповім, що далі сталось.

Ми у розпач занурились,

Засмутились, зупинились,

Мовчки стоїмо у гаї,

Мовчки землю колупаєм…

Раптом дощик припустив,

Всі такі: «Біжім домів!»,  —

Та хіба той дощ лякає?

2

Я один лишився в гаї.

Пахло листям та грибами  —

Це ж найкращий запах, мамо!

Матінка зітхнула: Сину,

Розкажи мені про спину,

Запах листя та грибів

Кожен з нас завжди любив,

Та тебе люблю я більше,

Тож продовжуй якнайшвидше.

 — Несподівано я бачу:

Під вербою білка плаче!

Влітку зчаста грала з нами,

Ще і з сестрами й братами  —

Там родина величенька,

Всі пухнасті та руденькі,

З ними нудно не бувало  —

У футбол добряче грали!

Я ж до неї: Що з тобою?

Чом ти плачеш під вербою?

Чом сидиш на самоті?

Де всі сестри та брати?

Каже білка: Всі родини

Свій припас рятують нині,

Все, що влітку назбирали

Та на зиму запасали,

Я ж одна така розтяпа  —

Вчора підвернула лапу,

Все, стрибати неспроможна,

Тільки плакати і можна…

Я почав її питати,

Нащо треба рятувати  —

В нашім лісі досить тихо,

Не бувало зроду лиха.

 — Прилетіли дві сороки  —

Дві поштарки білобокі,

І по лісу рознеслося:

Щось у небі порвалося!

Буде дощ, бо дірка в небі,

Зашивати якось треба!

Як дощитиме довічно,

Буде це катастрофічно!

Пів години тріскотіли,

Всіх сусідів сповістили.

Почалася метушня,

Враз побігла вся рідня

По гілках гриби збирати,

3

Нашу їжу рятувати.

 — Тут я, мамо, сторопів  —

По деревах  — збір грибів?

Нащо ж їх з дерев збирати?

 — Щоб по дуплах заховати!  —

Мама навіть посміхнулась,