ІННА ТА ЕМІЛЬ КИРІЄНКИ. Країна Жаднюг

Країна Жаднюг

Лесик, Толя й два Володі

Їли чипси на колоді.

Перший каже:  «Ммм, смакота».

Другий тягне вже до рота.

А ті двоє жаднюги — 

Похапали й навтьоки!

Поспішили слідом хлопці,

Двоє бравії молодці,

Наздогнати втікачів

Й надавати їм стусанів

Квапилися, слідом бігли.

Ось-ось-ось... Але не встигли.

Зачепились за дрючка

Й полетіли сторчака.

А Володі-втікачі

Вже далеко й гигочи

Умололи чипси з крабом,

Мов араб люля-кебаба.

Ох й наїлись досхочу!

Горілиць лягли під дубом

І поснули... Вітер з чубом

Їхнім грався десь з пів дня.

Як прокинулись  — біда.

Де вони? Ніхто не зна.

Все довкола незнайоме,

Якесь чудне й невідоме.

Бур’яни ростуть метрові,

В небі  — хмари кольорові.

Хлопці в сльози. Що за нечисть?

Порятуйте! Ось вам честі

Слово, що ніколи більше ми

Не тікатимо від друзів

І не будемо жаднюги!

Сонце сіло, ніч настала.

З неба зіронька упала.

Стало темно навкруги.

Велетенські ланцюги

Мов сковали хлопцям ноги,

Від страху тремтять й дороги

Знать не знають, де знайти,

Щоб додому утекти.

А тим часом Лесик й Толя

Обійшли усе довкола.

Десь пропали їхні друзі,

Що були ось щойно в лузі.

Хлопці кинулись по школах,

В місті вдарили на сполох.

Поліцейські в гучномовці

Вже кричать:

 — Пропали хлопці!

Два Володі восьми років,

Трохи круглі з усіх боків.

Хто їх бачив, дайте знати!

Треба діток рятувати!

День пройшов, а може й два,

А Володь усе нема.

У країні злих Жаднюг

Їх зустрів старенький Злюк.

Сльози ллють від горя діти:

 — Хочем маму ми узріти.

Відпусти нас, дядьку, пробі!

 — Ґвалт!  — волають два Володі.

 — Як додому вам охота,

Мусите закрити рота.

Забирайтесь геть від мене!

Голова болить вже, певне,

Від волань ваших та крику,  —

Рукавом махнув їм в пику,

І пропали хлопці враз,

А отямились вже вдома.

Ось сусідський перелаз,

Ось галявина знайома,

Де частенько грали разом

Лесик, Толя й два Володі.

Скільки ж днів пройшло відтоді?!

Глядь! А друзі тут, на лавці,

Сидять сумні, мов тії бранці.

Враз підбігли, обнялися.

Аж під вечір розійшлися.

Довго так все розмовляли...

Наостанок обіцяли, що

Віднині браття щирі

Будуть все ділити миром.

Про незгоди всі забудуть

Й слави доброї здобудуть.