Розділ ІV. Пригоди в замку

Розділ ІV. Пригоди в замку

Колись давно, коли Олімпія була ще маленькою і безстрашною куницею, вона обожнювала прогулюватися цим старовинним та романтичним містечком.

Вернігероде дійсно було надзвичайно красивим містом. Перші люди та перші куниці почали жити в ньому ще у XІІ столітті. Над містом височіє замок-фортеця, який видно з кожної вулиці Вернігероде. Старожили говорять, що з вікон замку можна побачити як у Вальпургієву ніч, що припадає на 30 квітня, летять на шабаш відьми на найвідомішу  відьомську гору — Брокен. Не дивно, що на старих  фахверкових будиночках ще досі видніються захисні знаки проти нечистої сили, щоб відьмам не захотілось  перепочити десь у місті. Олімпія була впевнена, що кота Мефісто загубила одна з відьом, яка поспішала на шабаш. Адже він виглядав так, наче сам Диявол його хрещений батько. 

Цього разу Олімпія мчала містом, мов стріла, і зовсім не роздивлялась усі ці казкові будиночки. За лічені хвилини вона опинилась біля підніжжя замку, адже нюх привів її сюди. Отже, Пауль вирішив ловити удачу за хвоста саме в найнебезпечнішому місці. Але де його шукати? Замок велетенський, а запахи змішались з іншими мешканцями цієї місцини і виокремити один стало практично неможливо. Олімпія розгубилась, а якщо вже занадто пізно, якщо вона не встигла? І тут вона побачила на паркані трьох сніговичків. Вони майже розтанули, як і весь сніг  навколо з приходом весни. Щороку ліпити на паркані маленьких сніговичків, коли випаде сніг, а це траплялось не кожної зими, було місцевою традицією школярів. Зараз їх залишилось лише троє. Олімпія з надією звернулась до них:

— Чи не бачили ви випадково маленьке мишеня, його звати Пауль  і воно шукало поживи?

— Мишеня? Тут таких багато щодня вештається, сподіваючись на власну удачу, — відповів один.

— Чекай, чекай, пам’ятаєш сьогодні було одне крихітне та надзвичайно ввічливе мишеня. Здається, його звали Пауль, — пригадав другий Сніговичок.

— Так, так, був такий. Цікавився сховищем. Але навряд чи його там зараз знайдеш. Ще жодне мишеня звідти не повернулося, а відчайдухів було багато. Мефісто з усіма розправляється за лічені секунди. Він не любить, коли хтось намагається поцупити зі сховища хоча б зернинку, — повідомив третій Сніговик.

— Ми намагаємось попередити усіх цих зерношукачів та хіба… — перший сніговик навіть не встиг завершити свою думку. Олімпія вже їх не слухала, вона відправилася у самісіньке пекло, де господарює Мефісто.

— Як неввічливо з її боку навіть не дослухати. От молодь пішла, — бідкався другий Сніговик. Проте Олімпія його вже не чула. Найбільше в світі вона боялася не встигнути. 

Серце Олімпії шалено калатало, поки вона пробиралася темними коридорами до підвалу, де власне і зберігалися усі припаси. Це була справжнісінька скарбниця, яка так і манила різних шукачів пригод. Майже для кожного з них цей рай ставав домовиною. Адже, як говорить народна мудрість: «Безкоштовний сир буває лише в мишоловці».

Олімпія боязко оглядалась зусібіч, чи не довідався Мефісто про її присутність. Вона боялась, що третя сутичка з ним буде фатальною.

— Пауль, де ти? — тихенько погукала вона. — Ну ж бо, мишенятко, відгукнись, — благала куниця, сподіваючись на диво.

— Допоможіть, — озвався слабкий голос десь неподалік.

Олімпія пішла на допомогу. Вона знайшла Пауля раніше ніж Мефісто, але ситуація все одно виявилась критичною. Пауль, який у цьому житті ще жодного разу не бачив мишоловки, потрапив у пастку. Його лапку затисло в залізні лещата.

— Яке ж ти все-таки наївне мишенятко. Невже ти не знаєш, що потрібно остерігатися безкоштовного сиру. Навіть, якщо це найсмачніший  сир у твоєму житті? — повчала Пауля Олімпія, звільняючи його із залізних кайданів.

— Я такий радий тебе бачити, — не втримався Пауль, хоча знав, що Олімпія не любить сентиментів.

— Ходімо вже швидше, поки нас ще хтось не знайшов. Чіпляйся мені за шию і можливо нам пощастить,  — поквапила пораненого друга куниця.

  — Хто це сьогодні завітав до мого скромного житла. Вам пощастило, я надзвичайно гостинний господар, тому навіть можу пригостити вас чимось смачненьким. Я люблю, щоб моя їжа була більш вгодована ніж ви обоє, — почувся позаду друзів голос того, кого Олімпія не хотіла зустріти в замку найбільше. Це був Мефісто — гігантський чорний котисько із нічних жахів куниці.

— Ні, дякуємо, ми поспішаємо, — відповіла Олімпія, не показуючи свого страху і похапцем кинулася тікати з цього місця якнайдалі. В неї був лише один шанс врятуватися і вона ним скористалася.

Мефісто не очікував такої миттєвої реакції від своєї знайомої і від несподіванки не одразу кинувся за нею. У ситуації, коли ти значно менший та слабший за супротивника, ефект несподіванки може врятувати життя. На що саме і сподівалася Олімпія. Деякий час їй вдавалося відірватися від переслідувача, але зайвий тягар на спині все ж не давав їй набрати максимальної швидкості. Мефісто наздогнав утікачів за крок до виходу.

— Ось ти й попалася, цього разу не втечеш, — посміхаючись і потираючи лапи зловтішався Мефісто. — Цього разу з подарунком до мене завітала? Велике дякую, я якраз не встиг повечеряти.

— Тобі корисно залишитися без вечері, — відважно відповіла Олімпія, вичікуючи нападу.

—  Яка хоробра маленька куниця, так навіть цікавіше, —  підкрадаючись озвався Мефісто і кинувся на супротивницю.