ОЛЕНА КОТИК. Казка про красуню-білку

      Казка про красуню-білку

Вже третій день за вікнами заметала хуртовина. У трубі каміна вітер підвивав, як лісовий звір, але мешканців кухні це не лякало. Тут було тепло, затишно та смачно пахло пирогами — йшли новорічні дні і господиня щодня пригощала домочадців святковими смаколиками. Казкові жителі кухні були тільки раді — он скільки справ у них з'явилося — з шаф, з поличок і скриньок діставалися ложки, блюдечка і миски, віночки для збивання і тертушки для крихти — всім знайшлася робота в ці дні. А ввечері, коли будинок засинав, починалися історії  про «там».

«Там» — це велика кімната, де господиня зустрічала гостей. У «там» бували тільки ті, хто жив у гарному, білому буфеті — знатна родина з тарілок, величезних і маленьких, глибоких і зовсім манюсіньких, менше за найменших блюдець, величезне блюдо та велика супова чаша. Усі вони були однаково розфарбовані — зелений вінок із ялинових гілок, із червоними ягодами, а дно тарілок прикрашали картинки з оленями. Це була дуже гарна сім'я, та ім'я вони мали одне на всіх — сервіз. 

Хоч і вважалися вони найблагороднішими і найзнатнішими серед усіх мешканців кухні, вони ніколи не зазнаватися і не вихвалялися своєю значимістю. Тому їх любили і чекали їх повернення, щоб почути нові історії про життя «там», поза їх казкового світу. Хіба що супниця Шишка починала шкодувати і розумнішати, але до її вередливого бурмотіння  вже всі звикли та не звертали увагу.

— Які ж ви всі молодці! — велике блюдо, обтрусившись від останніх крапель після того, як його вимили, і влаштувавшись на своєму місці на чолі сімейства, почало свою розповідь. 

— Такого смачного торта давно вже я не пробував! Як його всі хвалили та їли такими маленькими ложечками, щоб розтягнути задоволення. І всі випитували у нашої господині — у чому секрет, з чого такого зроблено, чому так смачно. А вона дивилася на своїх гостей та посміхалася. Каже: «Та хіба ж я одна його приготувала, у мене он скільки чарівників на кухні, кожен чимось та допоміг».

— Теж мені чарівники — тертушка та віночок, — пробурчала Шишка.

— Не гуди, — шикнула на неї Тітонька Кухаронька, — тобі завидно, що тебе сьогодні до справи не влаштували, відпочинь, порадуйся за інших.

— Інших?! Чого я повинна за ложки з тертушками радіти?! Я сама собі радість.

— Ох, і шкідлива ж ти одноосібниця.

— А хто така одноосібниця? — це виліз Хлюп з-під рушника, яким господиня накрила вимитий посуд.

— Одноосібниця, Хлюп, від слова одиниця, зовсім одна. Та, яка не хоче ні з ким ділитися ані радістю, ані допомогою. Для неї всі зайві. 

— Це, напевно, має бути нудно і сумно, коли зовсім одинозайвиця.

— Одноосібниця, а не зайва, а ти, дурненький, Хлюпе, — верескнула Шишка. — Я — особистість! І мені ніхто не потрібен! мені й самій без вас усіх добре жилося б! Але ж  ні, навантажили шафу всяким посудним мотлохом!

— Так, ось, до речі,  яку історію сьогодні почув про старий мотлох, — сказало велике блюдо.

У кухні одразу стало тихо, і навіть Шишка повернулася зручним бочком до буфету, щоб краще було чутно з її одноосібного кута.

Жила собі у лісі велика весела компанія білок та бурундучків. З ранку до вечора бігали вони гілками, грали в наздоганялки та хованки. Шишками перекидалися як м'ячиками, жолуді збирали в дупла, щоб узимку перекусити було чим. І ось одного разу з'явилася на їхній галявині нова білка. Ох, красуня: шерсть золотиста, хвіст пухнастий, носик маленький — ніколи такої красуні ще ніхто не бачив. Покликали друзі її до своєї компанії:

—  Хочеш дружити з нами?

— А що у вас такого цікавого, щоб я дружити з вами захотіла? — гордо подивившись на білченят, запитала красуня.

— Ми весело живемо, влітку разом по гілках носимося-граємося, восени жолуді та горіхи збираємо в дупла-комори, взимку допомагаємо одне одному морози пережити.

— Добре, якщо вже горіхи взимку — нумо дружити!

Ціле літо красуня бігала-стрибала з новими друзями по деревах, бурундучки надивитися на неї не могли. Але все частіше стали помічати, що під час збирання шишок та горіхів їхня красуня таємниче зникає кудись.

— Може, вона у свій старий ліс тікає, у неї там мама живе.

— Напевно, вона горіхи їй носить.

На тому й вирішили, і ще більше сподобалася їм красуня пишнохвоста.

Наприкінці літа у двох сестричок-білочок був день народження. Вся компанія готувала їм веселий концерт із сюрпризами, подарунками  та зі смакотами.

— Красуне, — звуть її звірятка, — йдемо сюрприз для сестричок готувати.

— Навіщо мені це? Я сама свій подарунок подарую, краще за ваш. 

Образилися друзі таким словам, але швидко забули — справ ще багато до свята. Сама так сама.

І ось у день народження зібралися на галявині друзі та гості. Сюди і зайченята знайомі прийшли, та їжачок із сімейством. І птахів злетілося — всі друзі та помічники — і в ігри грати, і зиму переживати. Подарунків завдали цілу гору. Всілися навколо великого пня: хто внизу в траві, хто на гілках дерев,  і влаштували великий концерт. Пень-сцена такого вовік не бачила і не чула!