ЖАР-КРИНИЦЯ. Розділ 4. Вуглик і його сни.

Розділ 4.

 Вуглик і його сни.

       Іскорка влетіла у двір так стрімко, що глиняні дзвіночки під альтанкою голосно задзвеніли. Вона вже відкрила рот, щоб почати говорити, та раптом зупинилася.

       Вуглик сидів на лавочці під грушею. У лапах він тримав розгорнуту книжку, але не читав. Його погляд був спрямований у далечінь  — туди, де за темними дубами ховалася стара криниця. Він мав такий вигляд, ніби слухав те, чого інші не чують.

 — Вуглику! Там…  — почала Іскорка.

 — Я знаю,  — тихо перебив він.

Іскорка кліпнула очима.

 — Звідки ти можеш знати? Я тільки…

 — Ти побігла за вужиком із жовтогарячою лускою. Він привів тебе до криниці. Ви говорили. Він сказав, що не вміє стримувати жар. Потім стався гуркіт. Земля затремтіла.  І він зник.

       Іскорка повільно опустилася на лавку.

 — Ти… стежив за мною?

Вуглик похитав головою.

 — Ні. Мені це снилося. Але не просто як сон. Я був там. Я бачив усе його очима.

Повітря між ними стало густішим.

 — Уві сні я був тим вужиком,  — тихо продовжив Вуглик.  — Я відчував жар під землею. Він кличе. Сила Жар-Криниці просить допомоги.

Іскорка завмерла.

 — Чому?

Вуглик повільно закрив книжку.

 — Криниця багато років була закрита. Каміння й дошки не просто ховали її  — вони стримували повітря, дощ і холод. Жар має жити в рівновазі. Якщо всередину почне потрапляти забагато повітря або води, якщо земля розійдеться  — енергія може вирватися. Під землею накопичується сила. Якщо вона зірветься… наслідки можуть бути непоправними.

Іскорка нервово сіпнула хвостом.

 —  Вибух?

 — Не просто вибух,  — відповів Вуглик.  — Розрив. Жар може перетворитися на некероване полум’я. Або навпаки  — згаснути назавжди.

Він зробив паузу.

 — Але це ще не все.

Іскорка нахилилася ближче.

 — Уві сні я бачив ще когось. Тінь. Хтось знає про силу криниці. Хтось хоче заволодіти цією магічною енергією. Якщо криниця втратить рівновагу, її легше буде підкорити.

 — Хто? — прошепотіла Іскорка.

 — Я не бачив обличчя. Лише холодні очі. І металевий блиск. Вони готуються. Чекають моменту.

У дворі стало зовсім тихо.

 — Той вужик…  — тихо сказала Іскорка.  — Він не просто дитина жару, так?

 — Ні, — відповів Вуглик. — Він — провідник. Через нього криниця говорить. Але він ще не навчився керувати силою. Якщо його налякати або використати — жар вирветься.

Іскорка підвелася.

 — Тоді треба діяти. Піти туди зараз. Закласти щілини. Знайти того, хто стежить.

Вуглик спокійно подивився на неї.

 — І саме тут потрібні ми обоє.

Він підвівся поруч.

 — Ти  — швидка. Хитра. Ти помічаєш те, що інші пропускають. Ти зможеш вистежити того, хто ховається в тіні. І ти не боїшся ризикувати.

Іскорка гордо підняла підборіддя.

 — А ти?

Вуглик поклав лапу на книжку.

 — Я відчуваю ритм жару. Я розумію, коли він виходить з рівноваги. Якщо ми спробуємо закрити криницю неправильно  — зробимо гірше. Потрібно знати, куди класти камінь, а де лишити отвір для дихання. Жар не можна просто замкнути. Його треба врівноважити.

Іскорка вперше за довгий час усміхнулася не з азарту, а з впевненості.

— Тобто ти — голова, а я — лапи?

        Вуглик ледь посміхнувся.

 — Ти  — вогонь, що рухається. Я  — вогонь, що думає.

       Десь далеко під землею глухо перекотився жар.

І цього разу Іскорка не злякалася.

— Тоді ходімо, — сказала вона тихо. — Поки тінь думає, що ми нічого не знаємо.

       І в темряві їхні імена вперше прозвучали не просто, як випадковість. Вуглик — розум, що бачить крізь сон, а Іскорка — хитрість і сила, що діє без вагань.

А Жар-Криниця чекала.