Казка 5 Гугліка Міля і Тінь Забуття

   Казка 5  Гугліка Міля і Тінь Забуття 

Одного ранку Кріс поспішав до школи, а Міля, як завжди, залишилася на своєму улюбленому місці —  на нічному столику біля вікна. Потім потягнулася,

позіхнула й розгорнула свою улюблену сторінку, де завжди починала день.

Але... сторінка була пуста. 

— Що? —  дивувалася Міля, перегортаючи наступну, ще одну, — і ще одна не містить тексту!

 — Куди поділися слова, речення? І зненацька скам’яніла від дива, а серце в грудях застрибало тривожною пісенькою. Сюжети —  ті самі, що вчора читала Крісу, —  зникли!

 У кутку книжки промайнув тіньовий спалах. Міля рвучко повернулася. У кімнаті панувала тиша, але з-під дверей тягнулася тоненька темна смужка, начебто вугільна змійка.

— Тінь... Звісно, вона… повернулась! — прошепотіла Міля.

Побачивши, впізнала… Тінь Забуття. Істота, що намагалася зіпсувати Школу Казок. Після поразки втекла… і тепер знайшла новий спосіб повернутися.

Міля зістрибнула на підлогу й рушила слідом за темною доріжкою. Обережно йшла поміж книжкових полиць, перестрибувала через шкарпетки Кріса, проминула його портфель —  і раптом... опинилася всередині стіни.

Там, за тонкою шпаринкою, був згорток сторінок — побляклих, пожмаканих, напівстертих. І посеред них — Тінь Забуття.

 Тінь Забуття була велика, мов шмат хмари після грози, шипіла й нашіптувала слова:

— Вас не пам’ятають… вас не читають… вас забули…

— Неправда! — вигукнула Міля. —  Сюжети не забуті, вони —  у серцях дітей. Їх просто потрібно нагадати!

— Нагадати? Кому? Світ забуває швидко... І тільки я пам’ятаю про кожну недочитану казку!

— Але ж ти крадеш! —  крикнула Міля. —  Ти могла би бути Хранителем, а не злодієм. Тінь Забуття затремтіла. Вперше — засумнівалася.

Міля дістала з кишені медальйон із Школи Казок, що світився, коли звучала справжня історія.

Відкривши його, почала розповідати. 

— Жив собі сюжет про Зайчика, який боявся темряви. Йому снились сни, де він  знаходив ліхтарик із сонця... —  слова набували форми, сторінки оживали. Тінь, зачарована, принишкла. І ось тут сталося щось неочікуване.   

Тінь Забуття... почала плакати. З її тіла випадали слова, абзаци, уривки фраз. Виявилося, що Тінь була створена з тих самих сюжетів, які вона намагалася вкрасти.

— Я не зла… Я просто не хотіла зникнути, — прошепотіла вона. Міля обійняла її —  обережно, пригортаючи сторінками.

— Ти —  не зникнеш. Але ми можемо перетворити тебе на щось інше. Ти станеш Зберігачем Незавершених Історій. І щоразу, коли дитина уві сні вигадує щось нове,   ти допомагатимеш їй завершити казку.

І саме цієї миті із шафи випав блокнот Кріса — той самий, де він колись писав свої фантазії. Його сторінки самі розгорнулися —  і Тінь Забуття увійшла в них, ставши частиною нової книжки, яка чекала на завершення.

Коли Кріс повернувся зі школи, Міля сиділа на столику, як завжди.

—  День був цікавий? —  спитав хлопчик, розстібуючи рюкзак.

— Дуже… — загадково усміхнулась Міля, погладжуючи новий блокнот. А на останній сторінці з’явився рядок:

«Наша історія ще не завершена. Наголошуємо, ви ще не читали найцікавішу її частину».