Подумай, перш ніж подумати

Подумай, перш ніж подумати

— Андрі, ти пам’ятаєш, що маєш добре подумати перш ніж подумати, — намагався застерегти свого товариша Пікі-листочок, розмовляючи з кишені. — Будь дуже обережний у своїх думках.

Андрійко байдуже знизав плечами і підійшов ближче до покажчиків, уважно розглядаючи їх.

Нарешті задоволено примружив очі:

— Яка ж чудова має бути ця країна.

Він торкнувся покажчика, де було написано “Будь ким хочеш”.

—  Так, це чудова країна, —  підтвердили охоронці кордонів, що раптом з’явилися перед Андрійком.

—  Ми раді, що ти вирішив завітати до нас. Не бійся вибирати. Ти своє рішення можеш міняти щодня.

Андрійко був здивований: де вони тут взялися?

—  Як це можу міняти?

—  Наприклад, сьогодні ти хочеш бути … Ось подивися список вакансій.

Список надали великий. Там було зазначено, що країні потрібен: король, принц, пілот, моряк, муляр, столяр, електрик, пекар, рибак, садівник, прибиральник. Ого як багато! Аж очі розбігаються!

— То ким ти хочеш бути?

Андрійко задумався. На короля він не потягне, бо то дуже відповідальна робота. Мама не раз казала, що керувати країною то справа нелегка.

— Буду принцом! — вирішив малий. —  Він ні за що не відповідає, може робити, що заманеться, бо ж син самого короля…

Охоронці усміхнулися, хитро переглянулися і погодилися.

—  О, принце Андрі. Ваше бажання для нас закон, — сказав один із них і запросив його пройти через ворота.

Андрійко, ступивши за браму, відразу ж побачив на собі справжнє вдягання принца. Воно було дивним, незручним і йому відразу ж захотілося його скинути. Хлопчик почав розстібати ґудзики на сорочці

— Ваша милість, принце Андрі, я ваш покірний слуга, але маю зауважити, що Вам не гоже бути таким розхристаним, бо ми незабаром маємо зустрічати послів з сусіднього королівства. І вам до цього треба підготуватися. А потім ми підемо на чаювання до королеви, і вона теж не любить неохайних людей.

— Послів? Підготуватися? Королева? Ні, ні, ні! Я на таке не погоджувався! — заверещав Андрійко і швиденько метнувся назад до перехрестя, залишаючи вбрання принца у руках охоронців, котрі намагалися його втримати.

— То може пілотом, чи будівельником мостів будеш у нас? — допитувалися вони у хлопчика, що пручався.

— Я не хочу бути у вашій не демократичній країні! — прошепотів, той кусаючи за руку одного з охоронців.

Охоронці після цих слів вмить щезли. А до ніг Андрійка впало його справжнє вдягання.

— Отак би відразу,  — обтрусився він і оглянувся довкола.

Похилений стовп з показниками країн зухвало задер свого носа і спостерігав, як хлопчик буде вибирати, куди йому йти далі.