Живе каміння

Живе каміння

Наступного дня Даринка вирішила показати друзям свій скарб — коробочку з різнокольоровими камінчиками, яку їй подарував татко.

Серед них вже були і її власні знахідки — бурштин та деякі гальки. Така собі чималенька колекція зібралася. Цілий справжній скарб, який дітям подобалося перебирати, розглядати!

Андрійкові так сподобався невеличкий незграбний синій камінчик з світлими прожилками!

Так захотілося мати собі цей чудовий камінчик. Він несміливо простягнув руку й обережно взяв його у долоньку… І відразу ж хлопчика наче струмом смикнуло. Андрійко пригадав олов’яногосолдатика, якого минулого року  він узяв у свого товариша Влада. 

Йому тоді так само хотілося мати цього солдатика, як зараз той камінчик.  Він добре пам’ятав , як затиснув його у своїй долоні і не знав куди сховати руку. 

Від докорів сумління йому стало спекотно, обличчя почервоніло. Проте покласти на місце солдатика він і не думав. З нетерпінням чекав, коли прийде за ним його татко, щоб припинилися ці муки і, щоб нарешті міг надивитися, награтися цим чудовим солдатиком.

Коли прийшов тато, Андрійко, тримаючи руку в кишені, швиденько попрощався з другом і вислизнув у коридор. Татко відразу ж щось запідозрив.

— Що там в тебе в кишені? —  запитав він.

Андрійко мовчав.

— А ну, покажи мені руку.

Зніяковілий від хвилювання хлопчина вийняв руку з кишені. Долонька була пітною і з лініями  від відбитків теж спітнілого солдатика.

Батько пильно подивився в очі сину:

— Це ж солдатик Влада, правда?

Андрійко мовчав.

— Повернись, попроси вибачення і віддай, — наказав батько.

Андрійко не міг навіть ворухнутися.

— Владику, — погукав Андрійків тато. — Андрійко тобі хоче щось сказати…

Владик стояв на порозі, з цікавістю дивлячись то на Андрійка, то на свою маму, яка теж вийшла до них.

— Ось… твій солдатик, — пересохлими губами прошепотів малий, простягнувши плід свого гріха. Це відчуття провини залишилося з ним назавжди. І саме тому, зараз дивлячись на гарнюсінького камінчика, він його не наважився взяти в руку.

— Правда  ж вони красиві? — запитала Даринка у Пікі та Андрійка.

— Пікі, а камінчики теж з тобою розмовляють? — поцікавився Андрійко.

Малий ларіонець торкнувся рукою камінчиків, що лежали перед ним, заплющив очі і підтвердив:

— Так. Ці мінерали теж живі і теж розмовляють. Ось цей синій каже, що ти, Андрійку , йому дуже подобаєшся.

Андрійко зашарівся і опустив очі додолу. А раптом він їм розкаже про ці жахливі спогади?

— А ще вони кажуть, що знайомі з кристалами, що ростуть на моїй планеті, — радісно повідомив Пікі. — Проте і ваша планета Земля неймовірно багата на каміння різних порід. Їх використовують на забудову, ними вимощено багато доріг та мостів. Вони є частинкою великих кам’яних гір, що народилися багато мільйонів років тому.

Вони дихають, ростуть, навіть рухаються, хоч і дуже повільно, але залишаючи глибокі сліди в ґрунті. Згодом вони старіють і розсипаються.

Пікі розплющив оченята.

— Сучасним людям відомий лише один відсоток  із усієї інформації про каміння. У кожного з них на далеких планетах є родичі. Хочете їх побачити?

— Так, — в один голос запевнили Андрійко та Даринка.

— Тоді  заплющте очі, — сказав Пікі, взявши їх за руки.

Діти заплющили очі і раптом… опинилися у велетенській печері й побачили неймовірної краси кристали.

А Пікі пояснив:

—  Ми в печері кварцових друз. Відчуваєте, яка сильна тут енергія?

—  А чому це так? —  поцікавився Андрійко.

— Бо усі ці каміння випромінюють енергію, яку увібрали протягом тисячоліть від інших небесних мешканців: сонця, зірок, блискавок, дощу, вітру, —  почули діти чийсь голос. Оглянувшись на нього побачили дивних невеличких чоловічків.

— Ви хто? —  запитав Андрійко.

— Ми цверги, охоронці цих скарбів, — сказав один із чоловічків.

— У вас тут дуже гарно, — зробила їм комплімент Даринка.

— Бачите он ті сім’ї кристалів, що зрослися? Вони називаються друзами. А ось їхні  залишки — жеоди.

— Я відчуваю, що Енергія каміння доповнює та зміцнює енергію людини, — сказав Пікі.

— Так воно і є. Тому цілителі планети Земля часто використовують каміння для лікування та масажу. Навіть, коли вони маленькі і відокремлені від своїх родичів – великих гірських порід, (такі, як у Даринки), потрапляючи у людські оселі, то однаково несуть у новий простір свої накопичені енергії. Даринко, твої камінчики не просто окраса, вони допомагають відновлювати твої сили!

— А, як ви знаєте, що у мене є камінчики?

— Звісно ж, від камінчиків з твоєї колекції. Адже каміння розмовляє. Вони здатні посилати інформацію не лише на велику відстань на планеті Земля, але й на інші планети і навіть Галактики.