Розмова Пікі з рослинами

Розмова Пікі з рослинами

Закінчивши збирати зілля, бабуся підійшла до малят.

— Є тут ті, що хочуть скуштувати мою паляницю? — запитала вона, розстеляючи на траві вишиваний рушник.

— Є-є! — дружно загукали Андрійко і Даринка, бо вони добре знали яка смачнюча завжди у бабусі паляниця.

— А що це таке «паляниця»? — запитав Пікі.

— Це такий різновид українського хліба, — пояснила бабуся. — Ось візьми, спробуй.

Пікі обережно взяв до рук кусочок паляниці. Заплющивши очі, понюхав і усміхнувся.

— Дякую тобі, люба Пшеничко.

Бабуся здивовано подивилася на Пікі.

— Так, ця паляниця з пшениці, а як ти довідався? — запитала вона.

— Ця Пшениця вітає мене і усіх вас, — сказав він. — Вона каже, що зростала он там за річкою. Її пестило сонечко, напував дощик, гойдав вітер, а коли вона достигла, її зерна зібрали й розмістили у великій будівлі, що стоїть за лісом. Потім вона стала мукою. І тепер вона рада послужити нам, даруючи енергію сонця, води, вітру.

Усі були здивовані, як точно малий ларіонець описав увесь процес народження хліба.

Потім бабуся показала дітям зілля, котре вона зібрала, чекаючи, що ж цього разу скаже Пікі.

А той взяв до рук рослинку, що простягнула йому бабуся, і, як завжди, заплющивши очі, понюхав її.

— Ти знаєш, цю рослину?

— Це Ромашка, — відповів Пікі. — Яку ви, шановна бабусю Андрі, називаєте рум’янком. Вітаю тебе, люба Ромашко.

Пікі розплющив оченята.

– Шановна бабусю Андрійка, ця Ромашка дякує вам за гарні слова, що ви їй сказали перш ніж взяти до себе і радить мені попити на ніч свого чаю. Ой, вибачте, любі рослинки! Я поспішив передати вітання лише від Ромашки, а бабусі дякують усі рослини, яких вона торкалася: подорожник, мати-й-мачуха, конюшина, материнка, календула, полин.

Вони кажуть, що з радістю послужать людям для лікування.

Даринка і Андрійко знову були вражені словами Пікі, адже він вперше бачив ці рослини. А бабуся пригорнула до себе голівку малого ларіонця і, поцілувавши її, сказала:

— Ти підтвердив те, що вчені нашої планети Земля, доказали своїми дослідами.

— Якими дослідами, бабусю? — запитав Андрійко.

— А я знаю якими, — відгукнулася Даринка.

— Ну, розкажи нам усім, Дарусю.

— Дослідники взяли три вазони герані, — почала свою розповідь дівчинка.

— До кожної рослинки вчепили датчики, які показували, що квіти спокійні і задоволені. Потім горщики поставили на далекій відстані. Один горщик накрили прозорим ковпаком, через який усе було видно, інший горщик накрили темним ковпаком, через який нічого не було видно. А у третьої рослинки раптом без попередження відрізали одне суцвіття. Датчики показали, що усі три рослинки захвилювалися. Їм  усім стало лячно і боляче. Тобто вони відчували, що коїться з їхніми родичами.

— Ти правильно, Даринко, розповіла про експеримент наших вчених.

Вони довели, що рослинки все відчувають, розуміють, спілкуються між собою. І тому нам потрібно навчитися теж розмовляти з ними, — підсумувала бабуся.

— Як це розмовляти? — запитав Андрійко.

— Наприклад, попросити дозволу взяти їх на споживання, пояснити, чому і для ми хочемо це зробити. Адже рослинки заслуговують на нашу вдячність і повагу до них: вони нас годують і справді можуть допомогти в лікуванні. Вони можуть зцілювати рани та опіки, лікувати шлунок, горло. З них виготовляють і ліки, і напої. А у вас на планеті теж ростуть такі рослини? — поцікавилася бабуся.

– У наших оазисах є подібні рослини. Можна сказати — їхні родичі, — пояснив Пікі. — Але їх використовують для продуктів харчування, а не для лікування, бо у нас майже ніхто не хворіє.

— Це дуже цікаво. Ми маємо перейняти ваш досвід, — усміхнулася бабуся, збираючи усі рослинки до своєї великої сумки. — Але зараз нам треба вже повертатися додому, щоб приготувати вечерю. Допоможете мені?

Діти з радістю погодилися допомогти бабусі.