Літні канікули. Розповідь Даринки

Літні канікули. Розповідь Даринки

Нарешті на Землю знову прийшло літечко. Забуяло деревами, травами, загуло бджолиними роями, зацвіло лугами, купається в річечці, чекає разом з Андрійком приїзду його нового друга Пікі.

І ось нарешті велика радість  —  Пікі прилетів. Батьки малого ларіонця дозволили йому залишитися в гостях аж на цілий місяць, щоб він разом з Андрійком та його батьками зміг побувати в селі в гостях у бабусі Тетяни.

Раділи усі, а найбільше сама бабуся, бо стільки гостей у неї давненько вже не було.

По сусідству з бабусею Андрійка гостювала у своєї бабусі дівчинка Даринка. Вона була трішки старшою за Андрійка і Пікі, який чомусь дуже хвилювався напередодні зустрічі з нею. А потім поряд з Даринкою або відповідав невлад, або мовчки зачаровано дивився на неї. Особливо йому подобалося її довге русяве волосся і він час од часу намагався торкнутися до нього.

Даруся, дивлячись на малого ларіонця своїми голубими оченятами, усміхалася: «Як же добре мати багато друзів! З ними так цікаво!»

Одного дня, вони усі, разом з бабусею Андрійка, пішли до річки.

Бабуся на березі збирала зілля, а дітлахи загоряли, дивлячись, як сонечко пестить воду.

— А ви знаєте, що ми з цією розумницею водичкою родичі? — запитала Даринка. — Ми з нею однієї крові! Мені про це розповіла моя бабуся.

— Як це «однієї крові»?, —здивувався Андрійко.

— Тобто, ми — люди, це такі біологічні машини-роботи, в організмі яких є приблизно сімдесят відсотків води, — пояснила дівчинка, — а решту складає трішки більше ніж два літри справжньої крові, трохи кісток й шкіра. Уявляєте? Ми створені з води! Навіть поверхня нашої планети Земля на сімдесят відсотків вкриває вода. Усе живе завдячує своїм життям їй  — водичці.

 Без води не могли б жити ні ми, ні рослини, ні тварини. Не кажучи вже про рибки. А яка вона гарнюсенька та різноманітна: то росою випаде, то дощиком проллється, то стелиться туманом. А взимку радує око інієм, вкриває землю снігом, покриває озера й річки льодом.

— Пікі, у вас на планеті теж багато води?

— Ні. У нас води значно менше ніж на вашій планеті. Ми не можемо собі дозволити бавитися у воді у такий спосіб, як це робите ви.

— А знаєте, де вона у нас береться? — загадково подивилася на своїх друзів Даринка.

— Ні, не знаємо…

— О це дуже цікава історія. Її нам дарує Природа, випускаючи її джерельцем чи то із Землі, чи то в горах. Вода велика мандрівниця.

Вона із джерела маленькими струмочками стікає у річки, річки несуть водичку до моря, море ділиться водою з океаном. Сонечко і собі хоче побавитися з водою й перетворює її на пар. А потім той пар проливається знову на землю дощем, наповнюючи ті ж струмочки, річки, моря й океани. Такий собі кругообіг.

Та саме цікаве це те, що вона розумниця дуже швидко передає своїм родичам свої послання та наші прохання!

— Як ти про це знаєш?

— Я це прочитала у книзі Софії Бланк. Софія Бланк вчена. Вона проводила багато-багато експериментів і довела те, що вода, коли з нею поговориш, подякуєш, чи попросиш допомогти тобі в чомусь — міняє свою структуру, властивості і справді допомагає.

— Подивіться, яка вона гарна на кірліанівських знімках?

Дівчинка відкрила книгу і показала світлини з водою.

— А це ось сніжинки.

— Так, дуже гарні. А я ніколи не бачив снігу, —  пожалівся Пікі.

—  У вас немає зими?

—  Зима у нас є, але вона без снігу і поза оазисами. А в наших оазисах завжди підтримується помірна температура від 25 до 28 градусів.

—  То ти ніколи не катався на ковзанах? Ніколи не з’їжджав з льодяної гірки? — Даринка співчутливо подивилася на Пікі.

—  Ніколи, — підтвердив малий ларіонець.

—  Тоді ти маєш приїхати до нас взимку, —  запропонував Андрійко. —  Ми з тобою будемо ліпити сніговика.

— Сніговика?

— Так, — в один голос підтвердили Андрійко і Даринка й почали пояснювати, як це робиться.

— У деяких містах існує навіть конкурс з льодових фігур, —  запевнила дівчинка.

—  Із замороженої води можна ліпити, вирізати різні фігури? — дивувався Пікі.