Жабка Доллі

Жабка Доллі

Наступного вечора мама Андрійка, як і обіцяла, почала розповідь про жабку Доллі та її родину.

Одного чудового весняного дня посеред великого ставка на листочку білої водяної лілії народилася маленька жабка Доллі. Спочатку вона була лише пуголовком схожим на рибку, але незабаром хвіст її відпав, виросли ноги і вона перетворилася на красиву маленьку зелену жабку.

Доллі радісно розглядала усе навколо. Усе видавалося таким цікавим.

Особливо їй подобалися кольорові метелики, що літали, танцювали, веселилися, махаючи над водою своїми крильцями, котрі переливались під сонячним промінням цілим спектром барв.

Доллі з цікавістю розглядала мешканців ставка: рибок,черепах, креветок, равликів, різноманітних комашок та водних птахів. Вони мали свої домівки, свої сім’ї. Маленька жабка почувалася серед них такою самотньою і нікому не потрібною!

Збігали дні, жабка підростала і ставала все більше і більше сумною.

— Я маю знайти свою родину, мою сім’ю, а то помру від тої самотності, — вирішила зелена жабка і пішла шукати своїх родичів, хоч сама не розуміла, кого саме має знайти: маму, тата, бабусю чи дідуся? А може знайдеться уся сім’я?

На своєму шляху вона натрапляла на мешканців ставка і запитувала, чи не бачили вони інших жабок?

Проте не всі мешканці були доброзичливими з нею. І навіть деякі не хотіли розмовляти з Доллі. Рак боляче ущипнув за лапку, щука хотіла догнати і вкусити її. Коли жабка втекла від них, ледве не потрапила в дзьоб білої чаплі. Уже добре, що живою залишилася!

І тільки стара мудра Риба пожаліла маленьку Доллі і розповіла їй, що у найдальшому кутку ставка між старим очеретом живе одна жаб’яча родина.

— Там, Доллі, ти знайдеш свою сім’ю, — сказала Риба.

А щоб Доллі не заблукала, вона попросила дядька Трифона провести маленьку жабку до її родичів.

Довго мандрувала Доллі. І тільки, коли вже красень місяць розлив своє срібло по поверхні ставка, жабка нарешті добралася до своєї родини, де її з великою радістю зустріли мама, тато, дідусь та бабуся, і ще багато-багато інших родичів. Майже до ранку мешканці ставка слухали веселу дружню пісеньку жаб’ячої родини:

— «Кра. Кра-кра-кра. Кра-кра. Кра…

А вранці з ними вже заспівала і сама Доллі. Вона співала проте, як же гарно мати свою сім’ю, де усі тебе люблять і усі тобі раді! Співала про те, що сім’я — це те місце, де тебе сповивають такою любов’ю, яка не закінчується ніколи!

Андрійко і Пікі , обійнявшись, уважно слухали казку.

 —  У Пікі тепер буде дві сім’ї, правда мамочко?  — запитав Андрійко.

 —  Я була б рада, якби Пікі так відчував.

Батьки Пікі прилетіли за ним за три дні. Сім’я Андрійка раділа за малого ларіонця, проте усі розуміли, що тепер їм буде дуже не вистачати маленького кумедного Пікі.

 —  Дякуємо вам, шановні земляни, за гостинність, за допомогу нашому синочку,  —  вдячно кланялися родичі Пікі батькам Андрійка.

Мама і татко розчулилися і запросили їх у гості до себе наступного літа. Андрійко з нетерпінням чекатиме на свого нового товариша, бо у них попереду стільки пригод!