Знайомство Пікі з мамою Андрійка

Знайомство Пікі з мамою Андрійка

   Дядько ВОК ( Всевидяче Око Космосу) з цікавістю спостерігав, як малий Пікі сидів у ванній кімнаті Андрійка на шафі з рушниками і радів, що випав з капсули. Він відчував, що тепер у нього з’явився новий друг  — Андрійко. Але знайомитися з Андрійковою мамою… йому було трішки лячно. “А якщо вона раптом не дозволить залишитися мені у кімнаті свого сина?”  —  думав маленький ларіонець.

— А може не треба знайомитися з твоєю мамою?  —   невпевнено запитав Пікі.  —  Може, я тихенько тут перечекаю?

 —  Ти що боїшся мою маму?

 —  Нікого я не боюся. Просто незручно, що без запрошення… принесу багато клопоту.

До ванної кімнати зайшла мама Андрійка.

 —  Синку, досить бавитися. Закінчуй водні процедури, бо тобі пора вже спати.

 —  Мамочко, спочатку познайомся з Пікі. Можна він ночуватиме у моїй кімнаті?

Андрійко показав на шафу з рушниками

Пікі враз змінив колір своєї шкіри, знову ставши майже прозорим, завмер на шафі.

Проте мама все таки помітила його і здивовано позирала то на Андрійка, то на прибульця.

 — Мої вітання, шановна мамо Андрійка,  —  привітався Пікі.

 — Привіт,  —  відповіла наче зачарована мама.

 — Він випав з капсули прямо у нашу ванну,  — повідомив Андрійко.

 — З якої капсули?  — запитала мама.

 — З капсули моїх батьків,  — пояснив чемно Пікі.  —  Ми гостювали на вашій планеті, а сьогодні поверталися додому. Найкоротший маршрут пролягав якраз через ваш простір. Вибачте за доставлений вам клопіт.

 —  Твої батьки не помітили, як ти випав?

 —  Ні, шановна пані, бо перед польотом ми усі прийняли снодіючу пігулку і вони заснули. Прокинуться уже коли капсула прибуде на планету Ларіон, тобто додому

 — А чому ж ти не заснув?

 — У мене горошина снодійного десь закотилася і я, щоб не турбувати маму, сказав, що вже прийняв її. Мені дуже прикро.

 —  А хіба капсула не була герметично закрита?

 —  Була, проте ми ж можемо вільно проникати у всі матеріальні перешкоди. Я не мав права так робити… Мені дуже шкода, шановна пані мама Андрі.

 —  Мабуть, твої батьки дуже хвилюватимуться, коли побачать, що тебе не має,  —  зробила припущення мама Андрійка.

  — Так, хвилюватимуться,   —  погодився Пікі.

  — А ти не хвилюйся, ми щось придумаємо, щоб попередити твоїх батьків,   —  сказала мама, щоб заспокоїти Пікі. А може то саму себе, бо Пікі, відчуваючи щиру гостинність людей, здавалося зовсім не хвилювався. Проте він чемно подякував мамі.

  —  Ой, я вам, шановна мама Андрі, буду дуже вдячний. Мама дала Пікі рушник, наказала гарно витертися. Потім вдягнула його у Андрійкову нову піжамку і повела знайомити з татком Андрійка.