Планета Земля. Знайомство з Андрійком

Планета Земля. Знайомство з Андрійком

Незабаром ВОК уже здогадався, що сім’я Пікі вирішила завітати на голубу планету Земля.

      ВОК теж любив цю планету.

На її поверхні було дуже багато води, але й розташовувалися  великі частини суші. Планета Земля — така мінлива, незбагнена…

Різні куточки планети, різні пори року робили її невпізнаною. Це заворожувало допитливого ВОКа, і він знову й знову милувався проявами цього дивосвіту.

Планета кожної пори року здавалася зовсім іншою і  новою.

     Зараз ВОК наблизився до одного з міст цієї планети. Ось він бачить хлопчика, що їде на дитячому велосипедику. Це — Андрійко. Йому за земним обчисленням теж три з половиною роки. Він живе з мамою і татком у багатоповерховому будинку. Он там  біля зеленої огорожі стоять його батьки і чекають на Андрійка, щоб потім усім разом повертатися додому.

— Сину, ходімо додому, пора вечеряти. А тобі ще й помитися треба. 

Андрійко дуже любив  бавитися у воді, тому вже за мить він сидів у ванній  кімнаті в піні з мильних бульбашок. Щовечора перед сном його «вмивання» перетворюється на ціле театральне дійство. 

Раптом ВОК бачить, що у той час, коли Андрійко у ванній пускає мильні бульбашки різних розмірів, а біля нього у воді плавають усі його улюблені іграшки (кораблики, качки, літаки…), через Андрійків простір (тобто через квартиру) пролітає майже невидима людському оку космічна капсула планети Ларіон. 

На капсулі летить сім’я Пікі. 

Малий ларіонець, побачивши таке красиве видовище з мильних бульбашок, не втримався і простягнув руку, щоб зловити одну із них. Проте водяна пара та краплі води, намочили його руку, а потім і усього Пікі. Він став важчим і…

Ой! Пікі випав з капсули прямо у ванну до Андрійка.

— Ей, ти хто? Це моя ванна, — запротестував Андрійко, побачивши дивного гостя.

— Вибач, я… апчхи, випадково. Апчхи! — пчихнув маленький ларіонець і, перемістившись на пральну машину, що стояла поруч, стріпнувся, наче собачатко. Бризки розлетілися навсібіч.

— Ти намочиш моє вдягання, —  зауважив хлопчик.

—  Я не навмисно, вибач.

Гість в мить опинився на шафі з рушниками. На зріст Пікі був значно менший за Андрійка, тому спокійно помістився на шафі. Звісивши ноги, він оглянувся довкола. Понюхав флакон з шампунем і знову пчихнув.

Андрійко від подиву аж рота відкрив. Цей непроханий гість був надзвичайно дивним. Хлопчик міг зрозуміти, чи це в пришельця таке театральне вбрання, чи це справді така пухнаста шкіра. Та й переміщався він дуже дивно: наче літав, хоч руками-крилами не махав. І шуму двигуна не було чути. А волосся яке дивне!

—  Ти хто?

Андрійко був вражений виглядом свого гостя. А той продовжував тримати на руці одну із найбільших бульбашок, що випустив малий Андрійко..

—  Ей, обережно, ця бульбашка теж моя, —  грізно подивився малий на пришельця.

Пікі легенько ворухнув рукою і відпустив бульбашку. Вона піднялася, а потім знову опустилася на голову Пікі.

—   Вона сама повернулася, я не винен, — виправдовувався той.

— Еге ж. Я бачив. І навіть не лопнула, — погодився Андрійко. — У мене вони майже всі лопаються, — пожалівся хлопчик.

— З ким ти там говориш, — запитала мама, зайшовши до ванної кімнати.

— Не знаю, ми ще не познайомилися, — відповів хлопчик.

Пікі враз зробився прозорим і наче увійшов у стіну. Мама, нікого не побачивши, подумала, що малий говорить зі своїми іграшками.

— Ти вже помився?

— Ні, я ще тільки починаю.

Мама поцілувала мокру голівку сина і вийшла з ванної.

— Ти чому сховався? Як тебе звати, — звернувся Андрійко до Пікі, що знову з’явився на шафі з рушниками.

— Пікларіон. Можна Пікі. А тебе?

— Андрійко.

— Можна Андрі?

Андрійко на хвилинку задумався. Так його ще ніхто не називав.

— Якщо тобі так хочеться, то хай буде Андрі, — нарешті відповів хлопчик.

— А ти де тут взявся?

— З капсули випав. Моя сім’я гостювала на вашій планеті. Сьогодні ми вже поверталися додому, але я побачив так багато красивих бульбашок і не втримався, щоб не зловити одну з них. Далі ти сам бачив, що сталося.

— Що ж тепер буде? Як ти наздоженеш своїх родичів?

— Ні, я не буду їх наздоганяти. Я зачекаю, поки моя сім’я повернеться за мною.

— А вони повернуться?

— Так, звісно. Вони мене дуже люблять.

— Гаразд, тоді треба попередити мою маму, що у нас гості, — зрадів Андрійко. Йому подобався цей чудний Пікі і він був впевнений, що вони потоваришують. Дружба — це таке чудове відчуття!