АЇДА ХОМА. Агент Батон і Справа про Рожевого Зайця

Агент Батон і Справа про Рожевого Зайця

Якщо ви думаєте, що такса — це просто довгий пес на коротких лапках, ви помиляєтеся. Я — Агент Батон, секретний нишпорка з великими вухами. Так-так, ви правильно почули! Я працюю приватним детективом для людей. Вони добрі, але часом такі безпорадні.

От і сьогоднішній ранок починається з тривоги. Мій напарник Денис (йому вісім, і він непогано кидає м’яч) бігає кімнатами й голосить:

— Де заєць, Батоне? Мамо, мій рожевий заєць зник!

Це катастрофа. Без цього вухатого друга Денис навідріз відмовляється йти на прогулянку. Час заступати на чергування!

Моя перевага в тому, що я бачу світ знизу — там, де люди нічого не помічають. А ще у мене є особливий радар і хвіст, що працює як антена зв’язку. Сніфф-снафф! Я вмикаю свій ніс на повну потужність.

У повітрі пахне какао, пилом під диваном і лавандовим порошком. Саме ним перуть Зайця! Слід веде мене у спальню, а потім — на задній двір. Світ навколо сповнений доказів! Ось пробігав кіт Мурчик (пахне рибою), а тут пролітала зграя горобців.

Біля пісочниці запах стає особливо сильним. Мій ніс повідомляє три важливі речі: вранці тут снідав голуб, хтось закопав у пісок льодяник, а під кущем бузку пахне… Ним. Зайцем! Але чому запах іде вгору? Я оббігаю дуб і ставлю лапи на підвісну гойдалку.

З паркану на мене одним оком дивиться Мурчик. Він обожнює грітися там на сонці. Я звертаюся до нього суворим «Гав».

— Слухай, вусатий, — кажу я і нагостряю хвіст-антену. — Ти не бачив рожевого зайця?

Рудо-білий сусідський кіт ліниво розплющує друге око.

— Бачив, як пан Їжак тягнув щось кошлате до яблуні. Але тобі туди не дістатися, коротколапий.

«Ха, ми ще подивимося!» — думаю я. Їжак — серйозний противник. Він носить на спині гострі шпилі й вічно бурчить. Біля яблуні я знаходжу зачіпку — прим’яту траву. Бінго! Ниточка запаху приводить мене до самого ґанку. І там, із-під підлоги, видніється знайомий рожевий бік!

У ту вузьку щілину не пролізає навіть рука Дениса. Але для такси це не перешкода! Я притискаюся до землі, розтягую довге тіло, як пружину, і пірнаю у темряву. Шурх-шурх! Під терасою пахне вогкою землею. Там, поруч із обгорткою та старим яблуком, я знаходжу зниклу іграшку! Виявляється, Їжак вирішив, що заєць — це чудова подушка для сну.

Я міцно хапаю здобич зубами. Назад виповзати важче, але я гребу лапами, мов справжній всюдихід. Коли я вибираюся на світло, Денис саме виходить на ґанок. Я гордо підбігаю до нього і кладу запиленого зайця прямо на кросівки.

— Батоне! Ти справжній детектив! — кричить він і підхоплює мене на руки.

За спиною чути сердите сопіння — розбуджений Їжак визирає зі щілини й погрожує мені носом. Здається, тепер я винен йому нову подушку.

Невдовзі ми вирушили на прогулянку. Денис крутив педалі велосипеда, а я сидів у кошику, підставивши вуха вітру. Справу було закрито. Але я не розслаблявся. Десь там точно чекала нова таємниця, яку під силу розгадати лише агенту з наймокрішим носом у світі.