ІННА МАЗУРОВА. Як звірі Ворону мудрості навчили

Як звірі Ворону мудрості навчили

Колись давно, у великому та густому лісі, жили собі різні звірі. У кожного з них були свої таланти. Зайчик умів швидко бігати, Ведмедик — голосно ричати, Лисичка — тихо і спритно ходити, а Лось — прокладати стежки через густі хащі. Всі вони жили дружно і весело.

Але одного дня до лісу прилетіла велика, галаслива Ворона. Вона поправила своє чорне пір’я і закаркала:

— Зайчику, твої вуха занадто довгі! А твій хвостик — занадто короткий. Ти не такий, як ми, птахи, тому маєш бути тихішим.

Потім вона подивилася на Ведмедика і додала:

— А ти, Ведмедику, занадто великий і незграбний! Твоє ричання лякає. Тобі не місце в цьому лісі, бо ти не схожий на нас, птахів.

Ворона вирішила, що в лісі мають жити лише ті, хто схожий на неї — інші птахи. Вона почала сварити звірів за їхні відмінності: за колір шерсті, довжину хвоста. Зайчик засумував, Ведмедик заховався в барлогу, а Лисичка взагалі стала ходити на кінчиках лап, щоб її ніхто не помітив. Ліс став тихим і сумним.

Одного вечора з неба почали падати великі і холодні краплі. Наближалася сильна гроза. Звірі дуже злякалися. Ворона, що сиділа на найвищій гілці, відчула, як велике дерево, у якому було її гніздо, почало падати. Вона відчайдушно закаркала, бо не могла врятуватися сама.

І тут усі звірі кинулися їй на допомогу. Зайчик швидко побіг і приніс велику гілку, щоб відвести гніздо від небезпечного краю. Ведмедик, який був найсильнішим, підтримав дерево, що падало, своєю могутньою лапою.

Ворона була вражена. Їй стало соромно за свої слова.

— Вибачте мені! — закаркала вона. — Ви врятували мене, хоча я була такою несправедливою. Я думала, що важливо бути однаковими, але тепер я зрозуміла, що саме наші відмінності допомогли врятувати мене!

Звірі посміхнулися. Тоді Лось сказав:

— Ми всі різні: хтось швидкий, хтось сильний, хтось тихий, а хтось упертий. Кожен із нас унікальний. Ми, як частини великої та яскравої мозаїки. Кожен колір, кожна форма — важливі.

Лише коли ми всі разом, ми створюємо щось по-справжньому дивовижне.

Усі звірі  відтоді зажили ще дружніше, ніж раніше. Вони пам'ятали, що різні — це не погано, а, навпаки, — дуже добре! 

Кожен важливий для цього світу, і саме разом вони можуть робити великі та добрі справи.

Запитання до казки:

• Чому одного дня ліс став сумним?
• Як звірі врятували Ворону?
• Чому Лось сказав, що вони — як мозаїка?
• Що, на твою думку, означає “бути різним” і чому це добре?