НІНА БАШИНСЬКА. Повітряна куля

ПОВІТРЯНА КУЛЯ

Наступного ранку я домовився з Жайвороночком, що продовжимо творити добрі справи. Котики на кухні здивовано сиділи і спостерігали, як я гладив птаха з тіста по голівці. Щоб їм не було образливо, погладив кожному спинку і почухав за вушком. Кузя і Лео задоволено муркотіли.

У садочку цього дня було свято випускників. Дітки зі старшої групи співали та танцювали для нас. Вони прощалися із садочком, адже цього року стануть першокласниками. Мій знайомий хизувався, що має вже ранець — тато подарував. І він складає в нього свої кольорові олівці, фломастери і всі необхідні речі для першокласника. Я трішки заздрив йому, адже він піде до школи. 

В обід я швиденько поїв (було дуже смачно) і побіг до ліжечка.

Вихователька похвалила мене, що я став організованішим.

Відкинувши ковдрочку, я влігся і заплющив очі.

Невдовзі прилетів Жайворонок і ми швидко вилетіли у відчинене вікно.

— Куди сьогодні попрямуємо? — запитав птаха.

— Не знаю, піднімімося високо в небо, а там зорієнтуємось.

Я прямував за Жайворонком.

Так високо ми ще не літали.

Будинки здавалися маленькими, ніби в іграшковому магазині.

Повітря відчутно похолоднішало.

Я пошкодував, що не одягнув шкарпеток. 

— Що, змерз? — дивлячись на мою гусячу шкіру на ручках, запитав Жайворонок.

— Зовсім трішки, — зізнався я.

— Нічого, зараз погріємося на повітряній кулі, — він повернув голівку і дзьобиком вказав на дивний предмет, який наближався зі швидкістю вітру.

— Це повітряна куля. Вона наповнена гарячим повітрям. Я часто грів лапки на ній, як підіймався високо в небо. Тут повітря набагато холодніше. Прямуй за мною.

 Я не відставав, хоча розміри кулі мене дещо жахали. Жайворонок ліг на спинку і розпластав крила. 

— Лягай поряд — перепочинемо.

Я влігся на приємну тканину і відчув тепло.

— Ти вперше літаєш на повітряній кулі? — запитав птах.

— Так, я раніше її ніколи не бачив.

— Нижче в кошику летять люди.

— А куди вони летять? 

— Просто подорожують. Наша Земля дивовижна з такої висоти. А летить куля туди, куди віднесе її вітер.

— А як вони приземляться?

— Екіпаж прикручує вогонь в пальнику, який нагріває повітря в кулі. Воно охолоджується — і куля повільно опускається на землю. 

— Дякую, цікаво… і я вже зігрівся. Може, опустимося нижче? А то зовсім не видно, хто потребує допомоги.

— Згода, полетіли. Добрі справи — це приємна робота, — і Жайворонок опустився до рівня кошика, в якому летіли люди. 

Дівчинка, що сиділа з батьками,

 побачивши нас, замахала хустинкою. Я зрадів і помахав у відповідь рукою. У цю мить вітерець, граючись, висмикнув хустинку з руки дівчинки. Затріпотівши кінчиками, хусточка, ніби дивовижний птах, злетіла в повітря. Вона легко і витончено танцювала у повітрі, пишаючись своєю свободою. Дівча із сумом спостерігало за нею.

Жайвороночок не розгубився. Він миттєво схопив кінчик хусточки дзьобиком. Простягнувши мені, мовив:

— Швиденько бери та лети робити добру справу, поки я не заплутався в хустині.

Я підхопив хусточку і простягнув дівчинці. Її здивовані оченята засяяли радістю. Вона, міцно тримаючи її в руці, знову замахала нам.

— Добру справу зробили, на повітряній кулі політали, маємо повертатися. 

І майже пікіруючи, Жайворонок швидко наближався до землі. Я не відставав, розвиваючи швидкість, на яку тільки був здатний. 

— Молодець, ти майстерно виходиш з піке, — похвалив птах.

Невдовзі ми залетіли у віконечко нашої групи. Діти ще спали, а я, вкрившись ковдрою, подумав, що мати такого товариша, як мій Жайвороночок — велике щастя.

Скільки нового я дізнався від птаха, а скільки добрих справ ми зробили разом і, сподіваюся, ще зробимо!

Дякую вам, любі читачі та читачки, хто літав разом із нами.