НІНА БАШИНСЬКА. Гроза

 ГРОЗА

Відтоді, як у мене з’явився Жайвороночок, я першим вкладався спати в садочку. Вихователька навіть похвалила мене за організованість.

Розповідаючи друзям цікаві історії, я тримав у секреті, що це з наших із Жайворонком пригод.

Я навчився швидко літати, тому подорожі стали віддаленішими і цікавішими. Ми літали в ліс милуватися конваліями, маленькими зайченятами, яких оберігала мама-зайчиха, слухали новини сорочої родини. Весняна пора тепло заохочує птахів до співу. З захопленням слухали, як соловейко навчав своїх діток вокальній майстерності. Раптом зірвався вітер і по листю дуба, на якому в кубельці сиділи солов’ятка, застугоніли рідкі, важкі краплини. Мить — і небо ніби прорвалось. Жайворонок злякано поглянув на мене. 

— Схоже, ми потрапили в грозу, — сказав він.

— Сховаймося в густу крону дерева, до гніздечка з пташенятами, — запропонував я.

— Небезпечно ховатися в кронах високих дерев під час грози, тому що дерева притягують блискавку. Найчастіше вона влучає у дуб, сосну, ялину. Падіння гілок теж небезпечне. Під час грози краще сховатися в кущах і не рухатися. Мене матуся навчала, — мовив Жайвороночок.

Неподалік я побачив квітучу бузину й махнув товаришу, щоб швидше летів. Ми швидко заховалися в кроні лапастого куща, квіти якого мали дуже приємний аромат. Ніжний, трішки солодкуватий, він нагадував запах літа.

— А моя матуся готує напій із квітів бузини, а ще з ягід малини, коли я хворію і кашляю. Тому цей аромат мені знайомий. 

Не встиг я закінчити розповідь, як поряд пролунав оглушливий тріск! І той дуб, на якому було кубло соловейка з пташенятами, розколовся навпіл. Одна частина впала на землю і загорілася.

На щастя, кубло було на іншій частині дуба. 

— Летімо рятувати пташенят, — покликав я Жайвороночка. 

Але за блискавкою гримнув грім, і був він такої сили, що я з переляку затулив долонями вуха.

Дощ, який почався раптово, так само почав стихати. Рідкі краплі танцювали по калюжах, що утворилися. 

— А зараз швиденько летімо до гніздечка. Але рятувати солов’яток будеш ти сам. Я птах невеличкий, тож зможу тобі лише допомогти, — сказав Жайвороночок.

Відчувши відповідальність, я кинувся до гнізда. Пташенята перелякано мовчали та з надією дивилися на мене. Адже неподалік палала розчахнута частина дуба. Я обережно взяв у долоні гніздечко і полетів до куща бузини. Мама і тато дитинчат наполохано подалися за мною. І коли побачили, що малеча в безпеці, сіли поряд на гілці бузини. 

— Ти молодець! Я пишаюся тобою, — мовив Жайворонок. — У тебе добре серце. — і, сівши мені на плече, притулився голівкою до щоки: Але, Макарчику, нам треба терміново повертатися, летімо.

Я навіть не встиг розчулитись, як мій товариш піднявся в небо. Я подався за ним.

Душу переповнювали неймовірні відчуття радості від того, що я зміг врятувати пташенят соловейка.

Прослизнувши у вікно, я швидко заскочив на ліжечко і натягнув ковдру. Жайвороночок сів на підвіконні. 

— Дітки, швиденько піднімаємося і миємо ручки. Полуденок чекає вас на столиках. А потім ми підемо на подвір’я. Після грози неймовірно свіже повітря, — сказала вихователька Валентина Володимирівна.

Ми їли найсмачнішу сирну запіканку. А за вікном, примостившись на дереві, виспівував соловейко.

— То він співає для тебе, — мовив Жайвороночок.

Я підійшов до вікна і помахав птаху на знак вдячності.