ІРИНА МАЦКО. Як заєць Морквиніс кращого життя шукав

Як заєць Морквиніс кращого життя шукав

Третій день заєць Морквиніс длубав суху землю біля морквинок на городі, щоб хоч трошки розпушити її. Бо ж після такої спеки, годі й чекати урожаю! А треба доглянути, щоб взимку було чим зайченят годувати.

— Ох і важка у мене робота! — бурмотів він собі під ніс. — Бідний я та нещасний, у такому краї народився, що тільки важко працювати треба. І чому не в далекій Африці, де банани самі собі на пальмах ростуть? Тільки ходи, збирай та смакуй! А тут землю підготуй, посади, доглядай, підливай, а тоді ще збирай із землі те, що вродило. Як же моя спина стільки може витримати? Так і зовсім захворіти можна…

— Вітаю працьовитого зайця! — раптом почув за спиною. — Як же приємно дивитися, коли хтось так гарно працює. — біля Морквиноса стояв, прищуривши й без того вузькі очі, Лис Дикун і хитро посміхався. Морквиноса ще більше пересмикнуло.

— Чого тобі? — не бажаючи продовжувати розмову, кинув Заєць.

— Ну так, я розумію, ти ж мусиш зайченят годувати, то в землі колупатися треба довіку. Не усі ж можуть готову їжу собі добути, півника чи курочку зловити, або й зайчика, як повезе, чи жолудів назбирати, як кабанчик, або просто їсти те, що на деревах росте. — вколов ще раз, ніби співчуваючи і задоволений собою пішов, зоставивши Морквиноса зі своїми думками.

Родину зайця та і його самого Лис Дикун не зачіпав, бо давно зналися вони, але ущипнути та задіти за живе завжди намагався якнайсильніше.

Довго ще бідкався Морквиніс про свою важку долю, поки морквинки обкопував, тоді поливав, а коли вже сонце лягло спати й сам потягнувся в нору.

Дорогою вирішив ще до старої мудрої Сови зайти, поради пошукати, у який край краще помандрувати, щоб краще життя знайти.

— Кращого життя кажеш? У теплому краї? — розплющила одне око стара Сова, хоч й так нічого ним не бачила. — Нема ніде краще, аніж вдома. Запам`ятай собі! Де ти народився там і пригодився! — кажуть здавна. А що працювати мусиш? То хіба в іншому краї медом намазано? Думаєш там рай? Всюди є свої труднощі, але вдома тебе й рідна земля зігріє, родичі та друзі допоможуть, навіть повітря вдома зовсім інше…

Не дослухав Морквиніс, що там говорила ще Сова, бо не ті слова хотів почути і ще більше розсердився. “Та що вона знає? Сидить все життя на своєму дереві, тільки миші й бачила при місяці! Не буду її слухати!” — таке зло його взяло, що так важко мусить працювати. Пригадав, як мандрував світом і бачив швидких мавпочок, які стрибали собі по деревах, зривали банани та іншу смакоту, яка росла на пальмах, деревах так рясно, що, здавалося, про їжу можна взагалі не думати — захотів їсти, пішов зірвав собі та й посмакував.

 — Жінко, збирай зайченят та необхідні речі, завтра підемо кращого життя шукати!  —  буркнув до зайчихи і, скрутившись калачиком, заснув.

Снилися йому тієї ночі теплі краї, де немає снігу, холоду, немає хитрого Лиса і ні від кого не треба ховатися, боятися, а їжа сама до рота проситься, росте на деревах, кущах, просто під ногами  —  йди та й збирай собі. А у вільний час  —  лежи собі на пісочку, коливай лапою та комашок відганяй. І так це все солодко було, що заєць Морквиніс усміхнувся у сні.

Та щойно сонечко визирнуло з-за обрію, зайченята прокинулися і почали стрибати-галасувати, сніданку вимагаючи. Що тут робити  —  пора прокидатися.

Поки мама Зайчиха зайченят годувала, Морквиніс пострибав на грядку, назбирав овочів у торбу на дорогу. А інші? Та нащо вони йому, коли так важко даються? У нових краях їжа сама в рот буде йти. То й зоставив.

Довго добиралися вони із Зайчихою та зайченятами до теплих країв. Йшли полями, лісами, а тоді ще водою мусили перепливти на пароплаві. Зрештою на горизонті побачили омріяну землю.

— Ну, готуйтеся нове життя починати! — вигукнув щасливий Заєць до своєї сім`ї і першим зістрибнув на жовтий пісок та пострибав до високих пальм їжу собі шукати, бо морквинки та й інші овочі вже встигли закінчитися дорогою.

Біля першої ж пальми на узбережжі, на якій висіло чимало стиглих бананів, Морквиніс побачив маленьку Мавпочку, яка сиділа опершись об стовбур і ласувала бананом.

— О, новенький! — зиркнула вона на Зайця, який поглядом поїдав банани, що лежали біля неї на піску цілим гроном. — Ти звідкіля?

— Вітаю! Я Морквиніс із лісу за морем та полями. Привіз сюди свою сім`ю, кращого життя шукати. І дуже нам їсти хочеться. Чи можеш дати нам по одному хоча б бананчику?

— Кращого життя кажеш? А хіба тут краще? Хоч так, згідна з тобою, я дуже люблю свій край і все, що я роблю. Тримай оцю в’язку бананів, нагодуй свою сім`ю! А я собі ще дістану. Це найкраща у світі їжа!

— Дякую! Я в боргу не залишуся! — обіймаючи міцно оберемок бананів, Морквиніс пострибав до своїх.

Та коли посідали їсти Заєць вкусив банан і скривився. Не такий він думав на смак цей фрукт, якийсь сухий і мучнистий. Зайчиха також вкусила тільки раз і не захотіла далі їсти. А зайченята навіть не спробували.

— Татусю, а морквинку можна? Ми її так любимо! — попросили вони.

— Ну так, банани не дуже, але тут багато ще є різних фруктів, все буде добре. Тут просто рай для життя!

Якось облаштувавшись на ніч та заморивши голод тими ж бананами, бо більше нічим, усі повкладалися спати.”Так, як вдома нема ніде”, —  пролунав раптом голос мудрої Сови над вухом Морквиноса, від чого він одразу прокинувся. Та це був тільки сон, навколо сам пісок, пальми і зовсім чужа для нього сторона, та ще й така спека навіть уночі, що заєць мріяв хоч на хвилинку перенестися у рідний ліс і заховатися під розлогу сосну, чи у прохолодну нору. Але знов пригадав важку роботу в полі на грядці і рішуче пострибав до уже знайомої Мавпочки, яка знову сиділа під пальмою, фруктів на сніданок роздобути.