ІННА ДИГАЛО. Казка Ласунка-рятівниця

                                Казка  

                     Ласунка-рятівниця

Жили собі в одному лісі жили звірі. Ліс цей був дуже старий та великий, росло в ньому багато дерев, кущів, рослин, грибів, різних ягід. Завжди там співали пташки веселі пісні, а звірі були працьовитими, дружними, один одному допомагали, ніколи не залишали в біді.

Жила в цьому лісі білочка. Звали її Ласунка, бо любила вона понад усе смачно поїсти, а ось працювати не любила. Її хатинкою було дупло в старезному дубі, який ріс серед лісу. Улітку його заплітали дубові гілочки, а павучок закривав міцною павутинкою вхід. На це Ласунка не звертала жодної уваги, бо щоразу вона прожогом вилітала з нього, розриваючи павутинку, яку знову сплітав павучок.

Одного разу до Ласунки завітала Кульбабка, її подруга. Вона хотіла запросити Білочку збирати запаси на зиму та й заплуталася в павутинні. Ласунка швидко розірвала його гострими кігтиками й визволила Кульбабку.

— Ласунко, який у тебе тут безлад! Чому ти не наведеш тут порядок? —  сказала їй, розсердившись Кульбабка.

— Ти знаєш, Кульбабко, я тільки що прокинулася. Так нічого не хочеться робити! Я б оце стрибала цілісінькими днями з гілки на гілку, ганяла наввипередки з малюками. А ще, ти знаєш, я так хочу … —  вона недоказала, бо її перебила Кульбабка.

— Досить, Ласунко, байдики бити. Прийшов час і тобі ділом зайнятися, бо вже зима незабаром. Швидко бери кошик і гайда за горішками. Я їх стільки вчора бачила в старому лісі!!! Мабуть, і кошика мало буде. Так що збирайся. Я тебе чекаю.

Довелось Ласунці послухати приятельку. Знайшла вона в дуплі кошика та пострибала за нею. 

Так минало в щоденних клопотах літо. Щодня лісові мешканці збирали ягоди, гриби, горіхи, жолуді.

Одного дня всі звірі зібралися на лісовій галявині. Ведмідь Топтайло сказав, що потрібно вирушити до старого лісу, бо там залишилося багато грибів, горіхів. Їх потрібно зібрати найшвидше, поки не пішли дощі.

До старого лісу потрібно було добиратися довго. А в звірів були маленькі дітлахи, за якими потрібно доглядати. Тому всі вирішили, що малюки залишаться в хатинці Лисички, а наглядати за ними погодилася Ласунка, якій понад усе не хотілося плигати цілісінький день по деревах та шукати горіхи.

Наступного дня лісові мешканці привели своїх дітлахів до лисиччиної хатинки, наказуючи Ласунці пильно стежити за ними. Спочатку вона гралася  з ними, співала їм пісеньки. Прийшов час обідати. Малюки поїли, захотілося їм пити. Білочка запропонувала дітлахам заварити чаю з малини та м’яти. У хатинці Лисички нічого не зберігалося, тому Ласунка змушена була  залишити малюків, щоб знайти потрібні ягоди.

Поки не було білочки, маленький Зайчик-Непосидько з Їжачком- Колючкою, котрих знали як найбільших забіяк в лісі, вирішили поставити на піч чайник. Вони знайшли сірники, запалили хмиз, що дуже швидко загорівся. Але забули вони закрити дверцята в печі, з якої випав жмуток палаючого хмизу. Швидко зайнялася підлога. Малеча з переляку почала ховатися під ліжко, до скрині, до шафи, а Їжачок-Колючка заліз навіть до горщика.

Тим часом Ласунка назбирала свіжої м’яти та малини. По дорозі до хатинки вона відчула, що пахне димом, але поблизу нічого не горіло. “Звідки ж він узявся?”  — подумала вона. Аж ось, ледь не збиваючи її з ніг, нісся щодуху Зайчик-Непосидько.

— Тітонько Ласунко, рятуйте! Лисиччина хатинка загорілася!

Ласунка щодуху помчала по деревах. Білочка згадала, що потрібно робити під час пожежі в приміщенні. Вона обережно відчинила двері, бо боялася, що за ними вирує вогонь. Він, на щастя, тільки що почав розповсюджуватися.

Ласунка швидко стягла з ліжка ковдру, намочила її водою та накрилася нею. Вона лягла на підлогу, тому що тепле повітря з димом та отруйними речовинами піднімається вгору, а внизу воно чистіше. Білочка навпомацки почала шукати малят. Лисенят з вовченятами вона витягла з-під ліжка, в скрині знайшла переляканих ведмежат із зайченятами, витягла з горщика Їжачка-Колючку.

Лісові мешканці також не забарилися, швидко повернулися додому, бо Сорока-Білобока розповіла їм про пожежу в хатинці Лисички. Разом звірі швидко погасили вогонь, не дали йому жодної можливості перекинутися на ліс, який, звичайно, міг би увесь вигоріти, а звірі загинути.

Мешканці лісу носили воду з криниці, засипали вогонь землею. І

нарешті його погасили. Усі були брудні, заморені, але щасливі, що врятували ліс.

 — Головне, що всі малки живі й здорові, — сказав Ведмідь, а хатинку для Лисички ми відбудуємо нову. Ти, Ласунко, молодець, що не злякалася, врятувала малюків.

Минуло літо. Першого вересня гостинно відчинила двері лісова школа, де тепер залюбки працює Ласунка. Вона тепер вчитель основ здоров’я, вчить дітей, як поводитися в надзвичайних ситуаціях.