АННА ВОЛОКОНСЬКА. ВОГНЯНИЙ ЦИРК.

ВОГНЯНИЙ ЦИРК

Бабуся сиділа у великому м’якому кріслі зі старою книгою, прочитаною не один десяток разів. У каміні тихенько потріскував вогонь, танцюючи чарівний танок на вишневих полінцях.

Улянка вмостилася на колінах у бабусі і зачаровано спостерігала за вогнем. Їй забороняли наближатися до каміну, але ж так хотілося! Від червоно-помаранчевих язичків полум’я віяло теплом і затишком, а не руйнівною силою, про яку Улянці багато розповідали.

Бабуся читала казку. У казковому світі лицар уже майже поборов

підступного дракона, і Улянка нетерпляче чекала на перемогу добра. Коли добро переможе, історія закінчиться  —  а отже, можна буде почати нову. Можливо, довшу і не таку дитячу. Врешті, Улянка вже зовсім не дитина та сама ходить до школи.

Добро. Улянка собі уявляла його великим. Звісно, адже воно завжди долає зло, а великий тато захистив їх з мамою від настирливого злого п’янички, що від пияцтва згорбився і помарнів. Ще добро обов’язково тепле, бо все хороше – тепле. Така Улянчина мама, Улянчин іграшковий зайчик і маленькі кошенятка. Тепло ховається в очах сусідки та в усмішці татового колеги. Якщо придивитися пильно-пильно, поспостерігати за тим, що людина робить і як до тебе ставиться — можна побачити, чи у ній є внутрішнє тепло і чи вона насправді добра.

Казка вже закінчилася. Лицар забрав принцесу з темної вежі і привіз додому. Вогонь у каміні пожвавився, немов теж радів за героїв.

На руках у бабусі було тепло. Улянка хотіла попросити її прочитати ще одну казку, але побачила, що старенька спить. Тихо, як тільки могла, дівчинка спустилася на підлогу.

Камін вабив Улянку. Так, підходити до нього не можна. Проте бабуся ж не бачить! Улянка завагалася.

“Агов, дівчинко! Ти теж прийшла на виставу? Таке видовище, правда ж? Буває раз у сто років!” — раптом гукнув з полиці над каміном мідний вершник. 

“Швидше, швидше, вистава починається!” — закричали керамічні солдатики, зістрибуючи на підлогу. 

“Сідай біля мене, дівчинко!” — ласкаво запросила Улянку блискуча статуетка.

Не було часу дивуватися, все от-от мало початися!

Вся вельмишановна публіка влаштувалась біля каміну, отож і Улянка попрямувала туди. За кілька хвилин встановили стільці з іграшкового будиночка. Але, от лихо, вони занадто малі для справжньої дівчинки!

Блискуча статуетка також не вмістилась в іграшковому кріслі, і вони разом з Улянкою присіли на краєчок бабусиного килима.

Відбувалося й справді щось незвичне. Полум’я відступило від середини каміну, утворивши круглу арену. Залишився тільки маленький вогник. Коли він жартівливо вклонився, Улянка з подивом зрозуміла, що це маленька вогняна фігурка.

З таких фігурок складався весь Вогняний цирк. Там були і полум’яні акробати, що показували трюки на полум’яних же канатах, були вогнисті фокусники і жонглери. Але основний, найкращий і найнеймовірніший виступ залишили насамкінець. Два вогняні лицарі билися на шаблях! Від доторку розпечених шабель одна до одної по арені розліталися іскри і чувся металевий брязкіт.

В Улянки раз у раз завмирало серце. Вона так боялася, що якась іскорка впаде на пластмасові стільці, бабусин килим або навіть солом’яну фігурку, що теж прийшла на виставу! Блискуча статуетка підбадьорливо усміхалася Улянці і тримала її за руку. Але дівчинці не було легше від того. Бо коли бабуся спала, Улянка почувалася певною мірою відповідальною за цю кімнату і будинок загалом.

Вистава добігала кінця. Почулися гучні оплески, захоплена публіка підвелася зі своїх місць. Аж тут із каміну вилетів величезний сніп іскор і вибухнув у кімнаті феєрверком! Тліючі шматочки попелу розліталися по приміщенню і осідали на бабусин килим.

Улянка злякалася так сильно, як ще ніколи в житті! Злякалася, і…

прокинулася.

Бабуся гладила її по голівці й м’яко посміхалася. У каміні потріскував вогонь, не виходячи за межі дозволеного. Дивлячись на нього, Улянка твердо вирішила надалі бути з ним обережною. Бо хто знає, що може трапитися, якщо дати вогню забагато волі.