МІЛА ГЕГЕЛЬСЬКА-ШУДРА. Як помогайлики* весну будили

Помогайлики* – це такі крихітні істотки. Вони схожі одночасно на гномиків і хух, а ручки і ніжки у них як лапки у морських свиняток, з довгими пальчиками і нігтиками. Вони страшенно люблять допомогати, навіть коли їх про це не просять. А ще вони обожнюють котиків і не люблять мишей, пацюків і кролів, бо ті їх часто виганяють з закомарочків, у яких вони залюбки сидять. А от таргани їх терпіти можуть, бо помогайлики виганяють тарганів з хати.

Отакі вони ці помогайлики.

   Як помогайлики* весну будили

 Вже давно на календарі березень, а весни все немає, та й немає. Дивляться маленькі помогайлики у вікно, а на вулиці холодно і похмуро, на землі сніг лежить.

– А якщо вона не прийде? – занепокоївся старший помогайлик.

А менші поналякувалися:

– Це ж і лелека з теплих країв не прилетить!

– А якщо прилетить, а тут холодно?

– А їжачок?

– А що їжачок?

– Прокинеться, а весни немає!

– Вони ж від холоду загинуть! – крикнули разом усі помогайлики, і менші заплакали.

– Так! Нічого тут нюні розводити, – нагримав на малечу старший. – Треба помагати, весну будити!

  От дочекалися вони, коли бабуня двері відчинить та й вишмигнули у неї під ногами з дому.

– А ви це куди зібралися? – тільки й встигла вигукнути старенька, а їх вже й слід простиг.

  Побігли помогайлики по засніжених доріжках – весну шукають.

 В дупло зазирнули, а там білочка - вивірочка сидить, зимові запаси доїдає: зернятка, жолуді, горішки. Насварилася вона на помогайликів, що без стуку, та без запрошення до неї в оселю вдерлися.

 Побігли вони далі.

– А може Весна з рибами та раками під кригою в річці спить? – сказав найменший помогайлик.

Гайнули вони до річки – та давай по кризі ніжками тупцяти, аж тріщини по льоду пішли.

  Коли це нагодився старий Гайворон та й нагримати на малих:

– Не можна на льоду тупцятися, ще й під час відлиги! Лід тільки згори міцним здається, а під водою вже тоненький. Шубовснетеся у воду, та й по всьому!

  Далі побігли. Всюди шукали та так і не знайшли весну, тільки ніжки збили.

  Тоді найстарший помогайлик запропонував:

– А нумо ручай попросимо, він точно знає, де весна живе, він завжди з нею розмовляє. Побіжить, та й розбудить.

 Пішли вони до ручая, просять, щоб він весну розбудив.

– Не можу, – каже ручай, – мене лід скував, сніг затиснув, та торішнє листя мені шлях забило. От якби мене хто розчистив.

 – Ми зробимо! – радо розчистили помогайлики джерельце, побіг ручай весну кликати.

 А помогайлики натомлені додому повернулися.

 Їм бабуся біля комину теплий плед постелила і чаєм липовим пригостила, так вони й заснули.

 А на ранок у вікно зазирнуло тепле сонечко.

– Весна прийшла! – радісно вигукнули помогайлики