Розділ 3

  Але в ту ж мить згадав про свою Яночку вдома. Останнім часом нестерпну, але таку кохану. Ту, якій клявся любити до смерті і бути вірним, не дивлячись ні на що. На мить заплющив очі, які нестримно рвалися в те спокусливе декольте. Міцно зціпив зуби, відштовхнув красуню від себе, встав і відійшов у бік. Строго викарбував:

̶  Припини! Ти знаєш, я одружений. Нічого не буде, Олю. Йди додому.

̶  Стасе... — болісно скривилася. Надула губки. — Ну, не кажи так. Я ж знаю, ти хочеш. Я потрібна тобі... — знову підійшла до нього, поклала долоні на плечі. Та чоловік одразу їх скинув.

̶  Оль, не наривайся на грубість. Прошу по-доброму, йди звідси. Якщо тобі хтось і потрібен, то це не я. Знайди когось іншого. Я не можу так.

̶  Чому? Чому ти мене відштовхуєш? Я ж бачу, що тобі хочеться. Ти такий... Останнім часом помітно, що...

̶  Припини! То не твоє діло! Моє особисте життя тебе не стосується. А, якщо не вийдеш зараз з кабінету, завтра звільню.

̶  Не вірю... Ну-й-ну... — шоковано скривилася дівчина. Ображено хмикнула і покинула кабінет. Чоловік тихо буркнув собі під ніс якесь міцне слівце. Глибоко вдихнув, видихнув.

̶  Ху-х... То капут... Треба швидше валити додому. Так і до проблем недалеко, — сказав сам до себе. Аж пересіпнувся. — От, зараза... Принесло ж її на мою дурну голову...

  Швидко повимикав усе в кабінеті, забрав речі і поїхав з водієм додому. По дорозі до болю кусав губи, злився сам на себе через те, що на якийсь час втратив пильність. І молився, щоб дружина в той вечір була не надто сонна, або сердита.

  Коли приїхав, ніхто його не зустрічав. Тихо піднявся нагору, побачив, що Яна вкладає спати малого. Дочитує йому казку. Почекав трошки, послухав. Помилувався своєю чудовою сімейкою. Які ж вони зворушливі…

   Потім пішов до спальні. Кинув речі і поліз в душ. Теплі струмені води трошки помогли зняти напругу і розслабитися. Коли вийшов, дружина вже була у кімнаті. Знімала халатик, щоб лягати спати у самій тонкій сорочці на бретельках.

  Мимоволі оглянув її звабливе тіло. Вагітність зовсім не псує Яну, навпаки. Стає по-особливому красивою. Груди стали ще пишніші, невеличкий, кругленький животик, стегна. Довгі кучері сьогодні заплела у косу, щоб не заважали. Її шкіра  гладенька і ніжна. Така цукерочка...

̶  О, Стасику, ти є? Як добре, що вже повернувся. Як справи, мій хороший? — мило запитала. Личко Яни випромінює тепло, за яким так скучив. Підійшла до чоловіка, обійняла за талію. Цьомкнула в щоку. Стас аж засмівся. Як давно не зустрічала його так. Міцно пригорнув кохану до себе, так, щоб не бачила, що в нього на очах заблистіли сльози.

̶  Все добре... Моя чудова... — тихо відповів. А всередині все так стиснулося, аж стало важко дихати. Як подумав, що міг зробити сьогодні, як легко міг розбити все те чудове, що має... О, Господи... Подумки подякував Богові, що не піддався спокусі і, що Яна зараз в хорошому настрої.

  Як би він зараз міг дивитися в довірливі очі цій дівчині, якби зробив те свинство? Ким би почувався? Ким був би, якби зрадив цю жінку після всього, що вона зробила для нього, як рятувала? Як міг хоч на мить захотіти іншу? Серце стиснулося від жаху, коли уявив наслідки. Аж в очах потемніло.

  Ні... Будь те все прокляте! Не варте воно того, щоб розбити серце коханій жінці, яка довірилася йому, перемогла страх, щоб подарувати дитину, яку так хотів. Як би не було важко, твердо пообіцяв собі, що ніколи не зрадить її довіру. Не опуститься до того, щоб шукати сумнівного задоволення, руйнуючи те безцінне, що в них є. Ні... Нізащо!

  В ту мить вирішив, що треба зовсім вигнати ту Ольку, або перевести в інший офіс, від гріха подалі. Щоб навіть не нагадувала своєю присутністю про ту хвилину слабкості, яку тепер аж страшно згадувати.

̶  Стасику, як ти? — трошки відхилилася Яна і запитала. Чоловік взяв обома руками її красиве личко, погладив,  з посмішкою відповів:

̶  Коли ти така, як зараз, я найщасливіший на світі.

̶  Золотко... — засміялася. Погладила його по голому торсі. — Ти вже, бідолаха, напевно жахливо втомився від мене такої? Вибач, що знову дзвонила тобі на роботу, діставала. Я... Сама не знаю, чого мене так коробить. Сама кисну і тебе мучу. Пробач, мій любий. Сподіваюся, це вже недовго. Я буду старатися якось... Не давати волю своїм гормонам.

̶  Дякую, пташко. Дуже радий це чути, — радісно проказав і поцілував Яну в губки. Раз, другий, третій. Погладив по сідничках. Вивчав її реакцію. Так хотілося щоб вона хоч раз за довгі місяці сама виявила бажання. Захотіла приголубити свого чоловіка, а не лише з почуття обов’язку дозволити йому торкатися її тіла. Як скучив за тим відчуттям, що коханий, потрібний не тільки для того, щоб щось купити.

̶  Моя солодка...  Як я скучив за твоєю посмішкою, — прошепотів.

̶  Знаю…  ̶  видихнула. Притиснулася до нього грудьми. — Стасику... — обвила за шию.  ̶  Чим займемося, красунчику? — спокусливо прошепотіла на вушко. Чоловік мало не вибухнув від щастя. Дзвінко засміявся і відповів:

̶  Може, в шахи пограємо? — і різко підхопив дружину на руки. Зробив кілька кроків до ліжка. Вона засміялася.

̶  Я за. Чур, я граю білими, — пожартувала.

̶  Добре. То ходи перша, красунечко, — підморгнув і ліг на ліжко. Відпустив її, даючи можливість виявити ініціативу. Що вона зробить?