Глава 31.

"Все залежить від тебе. Нікому не говори про те, що трапилося, але як хочеш припини експедицію. Як ти це зробиш, не наше діло. Дві години їхати, відлік розпочався. Ти правильно зрозуміла, за тобою стежать. Не гай часу, пам'ятай, відлік почався».

Що робити? Потрібно зателефонувати Костику. Ні, не можна нікому говорити. Як я можу зупинити експедицію? Хто я така, щоби це зробити. Час, час іде. Потрібно їхати і щось вигадати. Але що?

Я пішла на автостанцію. Автобус якраз вирушав. Поки їхала, думала, що робити. Я озирнулася подивитися хто сидить. Позаду сиділа парочка, а далі жінка та чоловік. Поперед мене цілком міг сидіти спостерігач. Хоча, як вони розрахували, коли я прийду до Марини і коли поїду. Голова йшла кругом. Я таки вирішила подзвонити Кості. У цей момент ззаду протяглася рука і забрала телефон.

-Не оглядайся, потім поверну.

 Незрозуміло, як вони все прорахували. Я під наглядом, це мене напружувало. Значить треба думати, як зупинити експедицію. А що думати, скажу правду. Хоча, судячи з записки, правду говорити не можна.

Виявляється, не дарма відчувала, що щось станеться. Значить про те, що там знаходиться, хтось дійсно знав. А там просто незліченні скарби. Почувши в новинах про розкопки, захвилювалися. Гади, у заручники взяли матір та дитину.

Щойно приїхали, він віддав мені телефон. Попередивши, щоб я не робила дурниці, все позначиться на заручниках.

Я рішуче пішла на місце розкопок. Мене хтось покликав. Я озирнулася, це був той, кому хотіла продати обручку. Їх підійшло двоє. Ну от і зрозуміло, хто за цим стоїть. Тільки як про них, мені повідомити Кості.

- Ходімо з нами, покажеш, звідки вилізла. Я все знаю. Олег розповів.

– Ви його вбили?

- Ось ще. Навіщо? Ми з ним душевно поговорили, і він розповів нам.

- Ви його катували?

- Ну, він не балакучий був, треба було допомогти.

- Він живий?

- Так. Можеш поговорити з ним.

Ось цікаво, той тип з автобуса, бачить, що відбувається. Чому не втручається? Або вони разом, хоча не схоже. Якщо я зараз зателефоную, а той тип побачить, не відомо, що може статися з Маринкою. Мені здалося, що вони все ж таки не разом. Оце я потрапила. Краще мене взяли би на розкопки, то була би під наглядом.

- Наберіть його, у мене телефон розряджений.

Він увімкнув відео зв’язок.

- Олег, що вони тобі зробили?

- Все нормально, руки цілі не чіпали. Тільки по ребрах, але це нісенітниця. Вибач за мою слабкість. Я не міг тобі подзвонити, попе... – домовити не дали.

- Все нормально?

- Ви вважаєте, що те, що відбувається це нормально?

- З твоїм Олегом нормально, значить роби, що тобі кажуть. І з тобою теж буде все гаразд.

За Маринку нічого не сказав. Отже їх двоє різних, які хочуть туди потрапити. Я не знала, що робити. Мене обклали з обох боків. Я маю негайно припинити розкопки і показати те місце, звідки вилізла. І те, і інше було неможливо. Я не знаю, звідки випала, бо тоді було все як в тумані.

- Поїхали.

– Я можу тут припинити розкопки. З того місця дуже довго і складно діставатися, до того ж, я не пам'ятаю де скотилася. Це було зненацька.

- Ти хочеш сказати, що я повірю в цю нісенітницю. Вона припинить розкопки. Смішно.

Я б і сама на його місці не повірила. Я ще не знала, як на це відреагує той, від кого залежать ці розкопки. І взагалі, що мені йому говорити. Правду не можна. До того ж, там тато, і він буде здивований, що я не послухала та приїхала. Але щось робити треба.

- Давайте спробую.

- Я що, на ідіота схожий?

А може йому розповісти про заручників. Він і в це не повірить. І взагалі, потрібні йому якісь заручники, йому треба те, що в тих ящиках. Інший тип потягнув мене до машини. Я намагалася чинити опір, сподіваючись, що за мною спостерігають ті інші, і мені допоможуть. Мене засунули в машину.

- Куди їхати?

- Я думаю, там машина не проїде. Треба йти пішки.

– Тоді пішли. Що для цього потрібно.

- Воду, ліхтарики. Там дуже вузький лаз, ви не пролізете.

- Так я не збираюся. Розкопуватимемо, у нас техніка є.

- Почують, і потім там дерева. Ви не розумієте і не уявляєте про що кажете. Копати там, це небезпечно і не можливо.

- Значить, полізуть вони.

Позаду була ще одна машина. Ось потрапила. Все таки краще б, я поїхала з татом.

- Можна, татові зателефоную?

- Батьку? А навіщо йому?

- Скажу, що там може все вибухнути. Інакше вони раніше залізуть.

- Ти так хочеш їх зупинити?

- Ну так.

- Ну пробуй. Тільки скажи де нам зупинятися.

- Можна тут. Лізти треба буде під землею. Я тільки пам'ятаю там було урвище. Як я можу знати, куди йти, якщо лізла під землею, а потім вивалилася, незрозуміло звідки.