Глава 27.

Коли пролунав вибух, ті, хто чергував у наметі, одразу прибігли до місця вибуху. По них почали стріляти. У готелі почули вибух і стрілянину, всі одразу побігли до намету, вони побачили жахливу картину. Єгорович викликав поліцію. Місце оточили, сказали всім сидіти у готелі, доки з ними не поговорять.

Павло Дмитрович, не міг знайти Соню. Кого б він не питав, ніхто її не бачив. Він не хотів думати, що вона якимось чином опинилась там. Приїхала поліція, оточили все довкола, потім приїхали ще якісь служби, поставили охорону. Почали розбирати місце вибуху. Всіх опитували, хто що бачив.

Батько Соні зателефонував Вадиму.

- Вадим, Соня зникла. Я не хочу думати, що вона опинилася там.

- Як пропала? Знову зникла? Де там? Я не розумію, ви про що. Я виїжджаю.

Вадим нічого не зрозумів з того, що сказав батько Соні. Як це зникла? Де це там?

Коли приїхав на місце, йому розповіли, що сталося. Він подзвонив Кості.

- Костю, тут така справа, ти не кажи Маринці. Соня зникла. Я вже тут, поїхав спонтанно. Коротше, у тебе тут є знайомі, у кого можна дізнатися подробиці. Усі мовчать, не хочуть говорити.

- Я зараз також приїду.

Костя сказав Маринці, що терміново викликають. Це була звичайна справа, так часто буває, тож у неї не викликало підозр. Він передзвонив Вадиму.

- Вадиме, я не зрозумів, що сталося?

- Я сам до ладу не знаю. Кажуть вибух був, а ще там розстріляли археологів. Туди нікого не пропускають. Костя, її батько думає, що вона була там, він ледве тримається. Нам нічого не кажуть.

- Я зрозумів. У мене там нема знайомих. Я попитаю у хлопців і передзвоню. Я вже у дорозі.

Вадим не знаходив собі місця, навіщо він її відпустив. Недарма він хотів поїхати з нею. Те, що її не було, наводило на жахливу думку, яку він відганяв від себе. Йому зателефонував Вадим.

- Олег Павлович сказав, щоб ти знайшов капітана Семенова, передай йому від нього привіт. Він тобі допоможе.

Вадим пішов шукати капітана, його нікуди не пускали. Тоді Вадим вигукнув його прізвище.  З натовпу, який був попереду, вийшов хлопець, Вадим йому махнув. Він підійшов до Вадима.

– Вам привіт від Олега Павловича.

- Дякую. Я так зрозумів у вас інтерес до того, що тут сталося.

- Моя дружина зникла. Соня мала бути тут. Нам нічого не кажуть.

- Соня. Так, її батько шукав. Що я можу сказати, серед розстріляних її точно немає. Там був ще вибух, але поки що не зрозуміло скільки там було людей. Там треба розбирати. Але треба чекати. Я вам дуже співчуваю. Тримайтеся.

– Я не вірю, що вона загинула, – зі сльозами на очах говорив Вадим.

Вадим згадав, як він її побачив уперше, коли лежав у кущах. Місячний промінь світив на неї, вона була така гарна і трохи п'яна. Вона йому одразу сподобалася. Не може бути, не може бути такого, щоб у нас все так закінчилося, після всього що було. Вона жива і крапка.

За кілька днів прийшов офіційний висновок, Соні серед загиблих немає. Хоча завал повністю розібраний не був. Вадим ходив, домагався, щоб продовжили пошуки, можливо вона перебуває під тим завалом. Йому сказали, що подальші пошуки вести не можуть через небезпеку вибухів. Він казав, що якщо вона там, вона ще жива і її треба рятувати. Його не слухали. Огородили всю територію та поставили знаки «небезпечно для життя». Вадим, ходив інстанціями, казав, що ці знаки не допоможуть і хтось залізе і станеться знову вибух. І що там треба все розібрати, і звільнити його дружину. Що всі вони винні будуть в її смерті. Його не слухали. Вірніше його слухали, но нічого не робилось.

З Костею Вадим зустрівся в ресторані, щоб поговорити без Марини. Вона думала, що Соня ще в експедиції та телефон не доступний.

- Вадиме, я не знаю як сказати Маринці.

- Не говори. Я не вірю, що Соня загинула.

– Я сам не вірю. Вона така активна, енергійна. Весь час у якісь історії вляпується та викручується.

– Я теж про це думав. Тільки вже минуло три тижні, і жодних звісток від неї. Але я на неї все ж таки чекаю. А Маринці напевно треба сказати. Адже не завжди Соня буде в експедиціях. Хочеш, підемо зараз розкажемо?

Коли прийшов Вадим, Маринка зраділа.

- Вадиме, ти так давно не заходив. Як там Соня? Невже досі мовчить, це дуже дивно. Тобі це не здається?

- Маринко, ти тільки не хвилюйся.

- Від такого вступу я вже хвилююсь. Що з Сонею?

- Вона зникла, і її можливо, - Вадим замовк.

- Як пропала? Вадим, а ти ж давно у нас не був. Розповідайте, що сталося цього разу. Чому вона не бере трубку.

Вадим не знав, що розповідати, щоби не налякати Маринку. Костя теж мовчав.

- Я слухаю. У мене одне питання. Чого ви взяли, що вона загинула? Ви її бачили загиблою? Фу, яке погане слово, - вона скривилась.- Відповідайте.

- Ні, не бачили, - сказав Вадим.

- Ось, значить, вона жива. Я не вірю, що вона загинула та і доказів немає. Будемо чекати, вона обов'язково повернеться, не в таких переробках була.