Глава 23.

- Вона жива, давай у човен.

- Як ми її помістимо до нашої байдарки?

- Значить, будимо плисти дуже обережно.

- Як ти собі це уявляєш, це ж байдарка.

- За картою до ближнього села кілометрів сорок. Що пропонуєш?

-  Ну не знаю. Як, ти опинилася тут?

- Не пам'ятаю.

- А як звати, пам'ятаєш?

- Не пам'ятаю.

Я все пам'ятала, боялася сказати правду. Бо не знала хто вони. Один хлопець став мені обробляти обличчя.

- Боляче, дуже пече.

- Знаю, терпи.

Потім вони поклали мене на човен і прив'язали до нього. Так ми попливли долаючи пороги. Спочатку американські гірки на суші, тепер усі теж тільки на воді. Я хотіла, щоб швидше все це закінчилося, і ось ми підпливли до берега. Мене перенесли в машину і поклали на заднє сидіння .

- Куди ми їдемо?

- Скажи, куди треба, туди й відвеземо.

- Я не пам'ятаю. Що в мене з обличчям? Пече, болить.

- А ось з обличчям, це якраз за профілем Олега, він може зліпити з тебе красуню. Хоча мені здається, ти така і є.

- Що в мене з обличчям?

- Мабуть, коли ти летіла вниз, подряпала. Не хвилюйся, я пластичний хірург. Я допоможу тобі.

– Він шикарний хірург. До нього не так легко потрапити. А ти прямо до нього впала.

- Зараз поїдемо до мене додому, ти приведеш себе в порядок і одразу до лікарні. Не можна допустити зараження. До речі, як вас звати, ви не пригадали?

- Ні?

- А яке ім'я вам подобається? Треба ж вас якось називати.

- Я не знаю, мені байдуже.

- Тоді, якщо ви не проти, назвемо вас Єва, як першу жінку.

- Не проти.

Коли ми приїхали, я пішла у ванну. Хоч Олег і сказав, щоби не дивилася в дзеркало, я подивилася. Я була уся в сінцях и ранках. Рани на обличчі були глибокі. Я відчула, що темніє в очах і сповзла по стінці. Потім почула запах нашатиря.

- Я ж сказав, у дзеркало не дивитись. Це все виправлю. Мені що, дзеркала побити?

- Не треба бити, кохання розіб'єте. Я не дивитимуся більше.

- Цей одяг моєї дівчини, я думаю, він вам підійде.

– А вона де?

- Поїхала, її деякий час не буде.

Я почала приймати душ, волосся мити було дуже важко, в ньому були водорості, воно було дуже заплутане. До того ж, не можна було мочити обличчя. Я обрізала його.

Я була втомлена і голодна. А думки про те, що я тепер така жахлива, визивали у мене гнів. Я жива, але моє обличчя потворне. Як тепер бути. 

Коли вийшла з душу, на мене чекав чай і бутерброди.

- Це все що у мене є. Ми поїдемо до клініки, ви Єва, і це ви пам'ятаєте.

- Так. Дякую вам за все, що ви робите. Якби не ви, я там померла б.

- Я радий, що ми затрималися в дорозі, інакше пропливли б раніше. Але не будемо про це. Завтра вранці у вас візьмуть аналізи і після завтра, якщо все буде нормально, я проведу операцію. А сьогодні ви маєте добре відпочити. І ось ще що, там на березі, коли ми вас знайшли, ви були якийсь час непритомна. Я думав, що при вас документи чи мобілка, а знайшов у кишені коштовності. Мене не цікавить, звідки вони у вас, але такі речі краще залишити в сейфі, не брати до клініки. Я розумію, що я вам чужа людина, але так буде простіше. Я не збираюся вас вбивати заради них, обіцяю. Можливо, через них у вас проблеми і пам'ять тому блокована.

Я згадала, як із ящика впало щось, я підняла і поклала до кишені. Я навіть не розглянула що підібрала, коли перекладала зі старого одягу в новий, просто поклала в кишеню. Я полізла в кишеню і дістала, що там лежить.

- Ось, куди покласти?

- Ви справді нічого не пам'ятаєте?

- Не пам'ятаю.

- Ходімо, покладіть у сейф і постарайтеся запам'ятати пароль.

Ми приїхали до клініки, мені обробили рани. Коли зайшла до палати, сіла на ліжко, відчула сильну втому. Мені дуже хотілося спати. А найбільше хотілося прокинутися і опинитися з нормальною стані і щоб поряд був Вадим, і щоб всього що сталось взагалі не було. Я лягла на спину, саме так, мені сказали спати. Зайшов Олег.

- Я розумію, ти хочеш відпочити, а завтра треба здати аналізи. Але спочатку, щоб скласти план операції, мені треба розглянути твоє обличчя та твої рани. Добре б мати твою фотографію, щоб ти вийшла такою, як була раніше.

- А на скільки я можу відрізнятися від тієї, яка була?

- Спочатку, я мушу вивчити твоє обличчя та пошкодження. Я не приховуватиму, у тебе дуже велика, глибока рана. Однак причин переживати нема, я все зроблю так, що з часом не буде видно.

- А як довго я тут буду?

- Ти хочеш додому?