Глава 20.

Вони поїхали, я вирішила ще раз відверто поговорити із Вадимом. Я не хотіла втратити його, але...

- Вадиме, нам треба поговорити.

- Я і так все розумію, - він підійшов до мене, обійняв. - Давай просто ось так постоїмо. Ти що, плачеш?

- Трішки.

- Трішки! Та це ж водоспад.

Я вирвалася з його обіймів, пішла вмитися та виплакатися.

Маринка дотрималася обіцянки і за чотири дні за нами приїхав Костя.

– Нас уже не шукають?

- Він утік, і тепер його шукають. Затримали його охоронців, вони виявилися дуже балакучі. Але я цю справу не веду, цім займається головне управління. Я їм не заздрю, їм такі палиці в колеса вставляють, що мама не журись. Якщо відкриються деякі обставини щодо декого, то таке розпочнеться. Справу веде мій колишній підлеглий, він, до речі, вже підполковник. Але основні документи поки що у нас. Генерал не все віддав. Боїмось, щоб їх не приховали і не зам'яли справу.  

- Як утік? Мені що ж, жити, та весь час його боятися.

- Соня, не хвилюйся. Маринка все зробила, що ти хотіла. Коротше, скоріше збирайтеся.

Я попросила Костю завести мене додому. Вадим поїхав до себе.

Як давно не була вдома. Я хотіла насолодитись свободою. Насамперед, прийняла ароматну ванну. Я лежала насолоджувалась і почула як дзвонять у двері, мені не хотілося вилазити з теплої ароматної ванни. Потім почула, як клацнув замок, я насторожилася.

- Не лякайся, це я. Сонько, я ж сказала, що чекаю на тебе. Я хотіла передати тобі їжу, а ти змушуєш вагітну жінку бігати. А виявляться ти ванну приймаєш, насолоджуєшся.

- Я зараз вийду, тепер я вдома і можу, що хочу і коли хочу робити.

- Я тортик спекла, давай чай пити. Я організувала тобі подорож до Тибету. Виїзд післязавтра.

- Дякую, - я обійняла Марику.

- Я, як ти і просила не сказала Вадиму, що ти їдеш. Це не добре, він буде тебе шукати. Сонько, він любить тебе. Не тікай від свого кохання. З ним ти забудеш про все швидше.

- Можливо. Але мені треба побути на самоті. Це ж лише на десять днів Тим паче, йому є чим зайнятися. Добре, що Костя весь час займався його ресторанами.

– Костя лише контролював. У Вадима, в ресторані був офіціант, він коли дізнався, що трапилося, сам запропонував займатися ресторанами, поки Вадим відсутній.

Сьогодні вилітаю до Китаю, а там із групою вже на Тибет. Мене проводжала Маринка з Костею. Я звернула увагу, що Костя дивиться убік. Я подивилася туди, куди він дивиться. Там стояв Вадим. Значить пробовталися. Я покликала його рукою.

- Друзі, я на кілька хвилин.

Я пішла йому на зустріч. Коли підійшла, обійняла.

- Вибач. Мені потрібна ця подорож. Я не від тебе тікаю, і не самотності прагну, просто повинна побути сама з собою. Я мушу пробачити себе, за те, що сталося зі мною. Я почуваюся брудною.

Я повернулася йти, Вадим зробив крок уперед перегородивши мені шлях. Обійняв.

- Пам'ятай. Я тебе кохаю, і чекаю. Ти мені потрібна, я вже без тебе не зможу жити. - і пішов.

Попрощавшись із друзями, пішла на посадку.

Тибет. Я вірю, назад повернуся іншою людиною.

Нас було семеро людей. Всі дівчата, кожна має свою причину побувати на Тибеті. Головне в нашій програмі в Тибеті, була передбачена розмова з ченцем, для цього у нас був перекладач. Мені не хотілося говорити про свою проблему чужій людині, тобто перекладачеві, але довелося. Тибетські ченці вважаються мудрими, мені потрібна була мудра порада. До нього на розмову потрапила на третій день, мала вкластися о півгодини. Розповівши коротко про свій біль, отримала відповідь, після якої мені захотілося додому. Проте, все було розписано на десять днів, то того ж, я ще нічого не бачила. Тут так було все красиво і незвичайно, що час пролетів непомітно.

Я летіла додому, у мене в голові звучали слова мудреця. «Якщо ти втратиш кохання, твоя жертва була марною». Це було так просто та зрозуміло.

В аеропорту мене зустрічав Вадим.

- Я нудьгував. А ти заборонила дзвонити.

- Я теж. Вибач мені, я дурна. Адже могла тебе втратити.

– Не змогла б не за що. Це було, випробування нашого кохання.

- Ти виявився сильнішим.

- Просто тобі важче довелося.

- Їдьмо додому.

- Розкажеш, як там, у тому мудрому світі? Чому туди так усі прагнуть?

- Мудрий світ, пов'язаний зі світом кохання.

- Виходь за мене заміж.

- Я згодна.

– Тоді підемо подавати заяву.

- Із валізами?

- Добре, занесемо валізи, нам потрібні лише паспорти.

Після того, як подали заяву, купили торт та дитяче шампанське та пішли до Маринки та Костика.