Глава19

Я розплакалася, і крізь сльози, почала розповідати, історію знайомства з Русланом і все, що відбувалося, після того, як я опинилася у нього вдома.

- Тепер ти розумієш, що ми не можемо бути разом. Я зрадила наше кохання.

- Він справді маніяк. Соня, це жах, що тобі довелося пережити. Я знав на що ти пішла заради мене, і теж страждав. Я не міг тобі допомогти, і це мене вбивало. Но не вбило любов до тебе. Не кажи дурниці, кохання неможливо вбити. Ти все робила за ради кохання,- Вадим обійняв Соню, але поцілувати себе вона не дала і відвернулась. - Я не кваплю тебе, просто хочу, щоб ти знала, я люблю тебе. Він не вбив мою любов до тебе.

- Вадим, я не хочу щоб ти мене жалів.

- Соню, я кохаю тебе, незалежно від того, що ти була з ним. Я просто тебе кохаю.

- Я була в аду. Краще не будем про це. Давай подивимося, що я в нього взяла, - я вирішила переключитись з неприємної теми.

Там були флешки, які нам не було на чому дивитися. Ще були якісь рахунки, банківські картки і навіть попалася пачка грошей.

- Коли приїде Костя?

- Я думаю він уже знає про нашу втечу і ймовірно через пару годин можна на нього чекати. А ось нам тут доведеться сидіти довго. Я ще раз тобі скажу. І ти повинна зрозуміти, що ти мені не стала чужою після того, що з тобою сталося. Я розумію, що ти все робила заради мене. І мене напружує те, що я не міг тобі допомогти. Давай забудемо все, крім нашого кохання.

– Давай. Тільки дай мені час.

Костя приїхав ближче до ночі. Я розповіла, як усе пройшло.

- Як ти гадаєш, скільки нам тут сидіти?

- Друзі, ловіть момент, ви зараз одні у всесвіті. Я не зрозумів, що трапилося? Ви такі напружені.

- Стався Руслан, Соня вважає, що він убив кохання.

- А як я повинна почуватися, після того як я була з ним, я огидна, я брудна, - я почала плакати.

- Ну-ну-ну, не треба, дурниці не кажи. - Костя підійшов, притиснув до себе, - Дурненька, ти дуже втомилася. Постарайся забути все, як страшний сон. Продовжуй жити та радіти, що ти вільна. Ми його обов'язково за все покараємо. Друзі, мені треба їхати назад, вранці на службу. Вадим, підемо, я забув розвантажити машину. Маринка передала вам одяг та їжу. Соня, обіцяй не вішати носа, все вже позаду. Ви разом, і це головне.

- Обіцяю. Напевно я й справді втомилася постійно бути в напрузі. Час лікує.

- Ось, правильно сказала.

Костя з Вадимом пішли забрати у машині речі. Я дивилася у вікно, Костя щось жестикулював руками і говорив, як мені здалося сердито. Цікаво, про що він каже.

Я почувала себе спустошеною. Я вирвалася з пекла, я рада, але всередині пусто.

Костя підійшов, поцілував у щоку, ще щось казав, я не чула. Потім звідкись далеко до мене почали доходити слова.

- Це від нервів, їй треба відволіктися. Тримайтеся, я подумаю, як вас вивести від сюди як найшвидше. Хоча це безпечне місце.

- Що трапилося?

- Ти знепритомніла. Сонь, зрозумій, доки стоятимуть пости, я не зможу вас вивести. Потерпи.

– Все нормально, це нерви і то того ж я голодна. Я не могла їсти останнім часом. Тепер усе налагодитись. Ти їдь, щоб не поспішав.

Костя поїхав, ми почали розбирати сумки, потім готували їсти. Потім сіли пити чай. Спати лягли окремо.

- Котра година?

- Рівно одинадцята.

- Ти давно встав?

- Хвилин тридцять тому. Хотів приготувати що-небудь, але не хотів тебе будити.

- Як добре, свобода. Що будемо готувати?

- Тут колосальний вибір всього, я навіть не знаю, що вибрати.

- А як тебе там годували? Ти такий худий став, -я доторкнулась до нього і швидко убрала руки боячись що обніму його. Я не повинна, я брудна.

- Давай я відповім на це питання, а потім постараємося про той час не згадувати. Він для нас обох болісний. Мене годували дуже рідким супом, вірніше вода і кілька макаронів. Розмаїття не було, іноді давали хліб із водою чи одну картоплину у мундирі.

- Я не знала. Який жах, він монстр.

- Я не голодував, якщо ти про це. Все, забули. Тільки одне пам'ятай, я тебе люблю, дуже.

- Я пам'ятаю та знаю. І твій погляд пам'ятаю, ну тоді, при зустрічі на три хвилини.

- Ми ж домовились.

- Ти маєш рацію, не можна згадувати. Так, що тут у нас смачненьке. На обід борщ зварю, а зараз бутерброди та яєчню. Згоден.

- Згоден. А коли у нас будить обід?

– Як завжди, після дванадцятої.

- А зараз уже половина, встигнеш зварити.

- Ні, - я посміхнулася. Я не замислюючись казала. Але борщ сьогодні будить.

Борщ, варили разом.

- Ти плачеш?

- Так, і дуже. Мене лук образив.