Глава 18.

Коли я сказала Раї, щоб вона купила апельсини, я не думала, що все обернеться так вдало.

- Я сам поїду куплю своїй дружині та дитині апельсини. Мені навіть подобається виконувати твої забаганки.

Коли він поїхав, я сказала Раї, що хочу какао, а сама пішла до кабінету. Я вже знала, що тут камер немає, тож спокійно підійшла до сейфа. Я вже була в кабінеті за його відсутності, і не знайшла нічого, що могло б нас зацікавити. Тепер я мала відкрити сейф. Костя рекомендував набирати всі значні дати. У мене вже лопався терпець, він може незабаром приїхати. Я зі злості набрала його ім'я та сейф відкрився. Забравши все, що там лежало, вийшла з кабінету, пішла до туалету і почала все розміщувати на собі. Я почула хвилюючий крик Раї.

- Я її обшукалася скрізь, вона хотіла какао. Її ніде немає.

- Уб'ю, якщо з Сонею, що сталося.

- Що за шум?

- Де ти була?

- У туалеті. Живіт турбує.

- Їй треба до лікаря. Це може бути небезпечно, – сказала Рая.

- Дурниці, просто болить живіт, - сказала я.

- Збирайся, поїхали.

Ми приїхали, Наталія Володимирівна повела мене до оглядової. Я віддала їй все, що забрала із сейфа. Я відчула волю.

- Соні треба лягати на збереження. Вона залишається, ми робитимемо все для того, щоб вона виносила дитину.

Мені довелося винести його останній поцілунок, мило посміхнутися і вислухати його, як він переживає, і він пішов.

Ну ось і настав завершальний етап. За двадцять хвилин Наталія Володимирівна дзвонитиме Руслану. Ми маємо двадцять хвилин фори, інакше він може не повірити. Вона не захотіла залишати своїх пацієнтів, сказала, що все розіграє по нотах, щоб ми за неї не хвилювались. Місце куди ми вирушили підготували заздалегідь. Щоби без проблем піти, було передбачено все. Мінімальна кількість камер на дорогах, відключення камер на пару хвилин і для цього генерал використав свої дружні зв'язки, щоб ми могли пересісти до іншої машини. Все було як у шпигунському фільмі. І ось ми на місці, це село за сорок кілометрів від міста. Ось тільки скільки нам тут жити, поки не відомо.

- Руслан, це Наталя Володимирівна, я розумію, що треба виконувати забаганки вагітної дружини. Але не настільки, я ж сказала, що ліки абсолютно нешкідливі для дитини, а навпаки, вони укріплять дитину.

- Я поки що нічого не розумію.

- Навіщо ви її забрали?

– Я не забирав. Зачекайте, вона не у вас?

- А я вам про що говорю. Соня сказала, що зателефонує вам і ви її заберете. Вона відмовилася капатися.

- Зараз буду.

Що за фокуси, то їсть усяку гидоту, а тепер зникла. І тут його осяяло, це її Вадим забрав. Але як, він не контачив із Сонею. Потрібно підключати Колесникова, він у поліції і добре у всьому цьому розуміє. За що я йому плачу, ось хай і відпрацьовує. До лікарні Руслан та Колесников приїхали одночасно. Розповівши суть проблеми, Руслан поїхав, він хотів поговорити із домашнім персоналом. Приїхавши, він зібрав усіх.

- Якщо я дізнаюся, що, хтось допомагав Соні та Вадиму, вб'ю. А якщо хтось із вас помітив щось підозріло й розкаже, то заплачу річний оклад.

Усі мовчали. Руслан пішов до кабінету за пістолетом. Відкривши сейф, він не повірив очам, там був тільки пістолет. Все, абсолютно все зникло. Руслан став стріляти абияк.

Почувши стрілянину, весь персонал кинувся з дому до хвіртки і штовхаючи один одного, вибігали надвір, а там у розсипну.

Руслан розумів, що про цю крадіжку він не може сказати нікому. Навпаки, це треба приховувати, інакше він ніхто. Тільки завдяки тим документам він тримає всіх у своїх руках. Потрібно знайти її, і терміново. Він поїхав до лікарні, поговорити із Володимирівною.

– Ну що, є результат? - Запитав у Колесникова.

- Працюємо.

- Ну, хоч щось, є?

- Ймовірно, вона була не одна.

– Це й так зрозуміло. Піду поговорю з лікарем.

- Ось її свідчення, якщо хочете ознайомтеся, – він відкинув простягнуті  папери.

Наталя Володимирівна проводила обхід, тож він не знайшов її в кабінеті і це його ще більше накрутило.

- Де вона? - Показуючи на двері її кабінету, запитав він, що проходила медичну сестру.

- Проводить обхід в другій палаті.

Руслан без стуку зайшов у палату, сказав терміново треба поговорити. Наталя Володимирівна вийшла.

- Ви, їй допомогли втекти, більше нема кому.

- Ви у своєму розумі? Їй потрібна допомога. Вона може втратити дитину.

– Камери є?

- Так, і їх уже дивились.

Він пішов сам подивитися, як вона і з ким йшла.

- Хочу сам подивитись, момент втечі.

– Камери вже тиждень не працюють, - сказав Колесников.