Глава 13.

Я не хотіла згадувати, що сталося, але спогади самі нав'язувалися. Це було дев'ять років тому, я так само сиділа в кафе, тільки в іншому. Він сидів за столом і посміхався мені. Потім підійшов. Високий, з блакитними очима, русявий, трохи худорлявий. Взагалі симпатичний.

- Я присяду?

- Будь ласка, я все одно вже йду.

- А я хотів познайомитись. Я Руслан.

- Соня.

- Соня, Софія. Дуже красиве ім'я. І ти дуже красива.

Ми почали зустрічатися. Якось увечері ми пішли до клубу, там я почула те, що не мала.

– Русь, що нова, а та вже інкубатор.

- Мовчи.

- У тебе є дівчина?

- Вже немає.

- Ти так швидко з ними розлучаєшся?

– З тобою на все життя. Ти віриш у кохання з першого погляду?

- Не знаю.

- Я теж не вірив доки не побачив тебе.

- Я поки що не можу тобі відповісти. Ти цікавий, із тобою легко.

Через тиждень мене зустріла вагітна дівчина. Вона сказала, він і мене покине як і всіх, ось тільки їй не пощастило вона вагітна, бо повірила йому. Мені було неприємно це слухати. Я згадала, що почула тоді у клубі і вирішила з ним поговорити.

- Руслан, я сьогодні розмовляла з твоєю дівчиною.

- Даремно розмовляєш з ким завгодно. Я її не змушував лізти до мене в ліжко.

Я кілька днів уникала Руслана. Потім поговорила з подружкою про це, вона сказала, що знає ту Любку, на неї це схоже. Я після цього заспокоїлася, і коли Руслан прийшов, пішла з ним до клубу. Ми зустрічались, він був уважний і цікавий. Через чотири місяці у нього був день народження. Святкували у нього у квартирі. Квартира була величезна, на два поверхи. Якось поступово народу ставало менше, я сказала, що теж піду. Він сказав останній танець і проводить мене. Ми танцювали, потім він підняв мене на руки і поніс на ліжко.

- Руслане, я не готова до таких відносин. Мені добре з тобою, але не зараз. Я прошу тебе.

- Зараз, мила зараз. Ти мене зводиш з розуму. Я кохаю тебе до нестями. Софія, ти моє кохання.

Він цілував мене, мені було приємно, але на більше я була не готова. Я його блага відпустити. Він почав мене роздягати, я почала пручатись.

• Руслане, ні. Відпусти.
• Так, мила. Ти зараз відчуєш насолоду, не пручайся.

Я чинила опору, він був сильніший за мене. Він рвонув плаття. Тоді я сказала.

- Ти не кохаєш мене. Якби ти любив, ні за що не взяв мене силою. Це не кохання.

Він перестав мене роздягати, підвівся і зло сказав, щоб я йшла. Я прийшла додому дуже схвильована, мене пробирало тремтіння. Тато спитав, що трапилося, мені було так погано, я розповіла. Наступного дня він мене відправив до бабусі.

За рік я приїхала до тата. Моя подружка розповіла, Руслан знайомитиметься з усіма, хто хоч якось схожий на мене. І подейкують, що він з них знущається. І що тільки завдяки його батькам дипломатам, скандали з дівчатами замовчуються. Тато теж це знав, тому через кілька днів відправив мене назад. Сказавши, що мені не треба по траплятися на очі Руслану.

І ось, через стільки років ми зустрілися. Те, що ця зустріч для мене була неприємною, це мало сказати. Я відчувала, що зустріч з ним, до ні чого хорошого не приведе. Я подивилася на нього, він як завжди, трохи посміхався. Тепер ця посмішка викликала в мене огиду, як і він сам.

– Я радий, що ми зустрілися, це доля нас знову звела. Як бачиш, я виконав обіцянку, всіх відпустив.

- А тепер Руслане, я хочу поговорити з лікарями.

- Добре. Що ще?

- А ще Руслан, хочу знати, хто ти і хто там, ти зрозумів де. І щоб ти мене і тата відпустив.

- Все що завгодно, тільки тепер я тебе нікуди не відпущу, моє кохання. Кохання мого життя. Я так страждав без тебе.

- То там були твої страждання. Ти потвора. Як тебе можна кохати?

- Побачиш, ти покохаєш мене Софія.

- Ніколи.

- На сам перед ти винна, не треба було від мене тікати. Там ті, у чиєї смерті винна ти Софія. Так, саме ти. Після того, як ти зникла, я шукав тебе і знаходив тебе в них. Але це була не ти. Я страждав, дуже. Я закохався в тебе, боже, як закохався, а ти зникла. Мої батьки сказали, що таких, як ти багато, і я зрозумів. Я почав шукати тебе в кожній, а потім викидати її на смітник. Іноді я не стримався, і в цьому ти винна. Потім сказав собі, якщо доля бути з тобою, я знайду тебе. Але не...

- Руслане, а ти не пробував лікуватися, - мені ні хотілось слухати його признання.

- Батьки поки що живі були, визначали мене в елітну клініку. Вони не розуміли, ніхто мене не розумів, мені потрібна тільки ти, ти, ти, він перейшов на крик.

- Тихо, навіщо так кричати, я тут. А де батьки?

– Шість років тому сталася катастрофа. Я розбагатів, і на їхні гроші я почав займатися бізнесом, захопився цією справою. У мене найкращі салони машин. Можливо, я забув би тебе, я сказав можливо. Але познайомився з дівчиною, яка не була схожою на тебе, звали її Соня. Я вбив її, ні, це ти її вбила.