Глава 11.

Я з Вадимом, а Маринка з Костею насолоджувалися відпочинком та любов'ю. Ми всі заслужили за наші страждання, просто любити та бути коханими. Кості дали три дні і ми всі разом поїхали до затишного заміського готелю біля озера. Це було казкове місце, тиша, немає міської метушні та жодних проблем. І всі страхи позаду.

Ми у чотирьох сиділи на веранді.

-Маринка, виходи за мене. Тільки мене можуть понизити в званні.

- Я ж не за капітана виходжу, а за Костю. Я згодна.

- Соню, ти вийдеш за мене?

- Так.

Нарешті ми зустріли своє кохання. Я насолоджувалась коханням наче в останнє.

Після відпочинку ми їхали додому, я отримала повідомлення від тата. "Я знайшов. Чекай на посилку». Ми саме під'їхали до будинку, біля під'їзду стояв кур'єр. У конверті були фото з місця розкопок.

- Уяви, тато знайшов те, що шукав. Він вірив та знайшов. Я теж мала поїхати з ним, але якби поїхала, то не зустріла тебе.

- І не було б того жаху, що з тобою стався.

- Але в результаті все гаразд. І ми разом. А зараз, я мушу поїхати до тата.

- Давай разом поїдемо.

- Ти займайся своїми справами, у тебе їх вище за дах, я на пару днів і назад. Ми навіть не встигнем засумувати один за одним.

- Але я вже сумую.

Вранці Вадим поїхав у своїх справах. Я збиралася сходити до музею, а по обіді поїхати до тата. Зателефонувала мобилка, номер був не відомий.

- Алло! Це Соня?

- Так.

- Я Надія, у мене зупинився твій батько. Сьогодні він не ночував. А вчора вранці він був дуже схвильований. А ще, він дав номер твого телефону, якщо з ним що трапиться.

- Я зараз виїжджаю.

Додзвонитись до Вадима я не змогла, тож відправила йому повідомлення «Я поїхала до тата». За півтори години я була на місці. Надія з сусідкою чекали на мене біля воріт.

- Ходімо, нагодую тебе з дороги. Це Валя, моя сусідка, розкаже, що бачила вночі.

- Дякую, я не хочу їсти. Розкажіть, що сталося, покажіть де він проводив розкопки.

– Нехай Валентина розповідає.

- Я після одинадцятої йшла додому і бачила, що там, де велися розкопки їздив трактор. Я подумала, що ж таке трапилося, адже вони так дбайливо все робили, а тут уночі трактор. Прийшла додому, мого квартиранта немає, а як виявилося, і твого батька немає. Я пішла дізнатися, може вони разом де зібралися, вирішують щось, а ніхто не ночував.

– Покажіть, де були розкопки?

Ми пішли на місце розкопок, там всюди були сліди трактора. Я заплакала. Так, вистачить ревти, треба тата шукати, сказала я собі.

- Я піду, попитаю, може хто що бачив?

- Я вже всіх обійшла. Наташка довго поралася не спала, теж чула трактор. А так ніхто нічого ні чув і не бачив. Вже досить пізно було.

- Що робитимеш? Дільничний у нас, так собі, – сказала Надія.

- Мені б лопату і волотку, хочу подивитися. Мені треба зрозуміти, що тут сталося, – я почала оглядати. – Так, це сліди наші, а це від трактора, а це від машини і схоже від двох. Дивіться, тільки не підходьте близько, щоб не затоптати, бачите, когось волочили. Потрібен експерт. Треба щоби тут не затоптали сліди, поки приїде фахівець. Я подзвоню і буду тут до їхнього приїзду.

- Тоді я своїми слідами пройду і принесу тобі пити і їсти, - сказала Надія.

- Пити так, їсти не хочу. Краще кілочки захопіть будь ласка.

– Я твого батька інструмент захоплю. Він того дня не копав.

Після того, як вони пішли, я зателефонувала Кості.

- Костю, я на місці розкопок тата. Він та його група зникла. Мені зателефонувала жінка, у якої він зупинився і я приїхала сюди. Що робити? Тут усе трактором завалено.

- Ось справи. Потрібно звернутися до місцевого відділення.

- Розумієш, тут сліди, я їх стежу, щоб не затоптали. До того ж мені сказали, що дільничний так собі. 

- Це правильно, що ти нікого не підпускаєш.  Добре, я зараз будь що придумаю. Скинь геолокацію.

Потім я почала фотографувати місцевість. Про всяк випадок сфотографувала всі сліди. І якраз прийшла Надя, принесла води, чаю та пироги. Вона вмовляла мене поїсти, я відмовилася, мені зараз було до їжі. Я відразу взяла лопату і обережно почала розкопувати завали, потім вирішила нехай спочатку Костя огляне. Він приїхав не один.

– Я вирішив тобі розповісти все на місці. Прийшов Степан, заявив про викрадення наукового керівника Смирнова Павла Дмитровича.

- Це мій тато.

- Треба ж, я не знав. Коротше, ти нічого не чіпала?

- Поки тут трохи почала.

- Зараз зніматимуть відбитки, робитимуть знімки місцевості.

– Я теж зробила знімки.

- Ти не казала, що твій батько вчений та ще й займається скіфськими розкопками.