Глава 9.

Костя по рації сказав тим, хто подавав сигнал, щоби йшли до них. Потім доповів генералові про затримання. Була викликана слідча група та швидка допомога. Ще треба було перевірити те місце завалу, про який говорили Олена та Соня, для цього Костя направив туди чотирьох. За півтори години прийшли ті, що подавали сигнал. Вони принесли ледь живу Іру, ту саму наречену Вадима. Костя дуже хотів у неї дізнатися про Вадима, але вона була настільки слабка, що лікар заборонив.

Хлопці сказали, що є ще кілька ходів, один із них запечатаний ґратами вони його не чіпали. Там все потрібно було перевірити. Було знайдено два скелети і три трупи.

Костя чекав коли приїде у відділення і зможе допитати Андрія. Генерал сказав, що хоче брати участь у допиті. Потім несподівано надійшло від нього повідомлення «швидко допитай». Костя зрозумів, щось там пішло не так,  він пішов у кімнату, де знаходився Андрій.

- Ну що, пишемо щиросердне?

- У вас нічого не вийде, навіть не намагайтеся.

- Подивимося.

– Де Вадим Романов?

- Якщо скажете, як ви знайшли хід, я скажу.

- Якби ти знав, кого ми найшли, то почав би хвилюватися, а не умови диктувати.

Андрій справді захвилювався. Він був упевнений, що його притулок не знайдуть, ще ніколи ніхто від туди не виходив. А виявляється, шо ще хтось живий лишився. Там так темно та страшно, та ще й без води і світла, це неможливо. Труп можуть знайти і не один, але живого не можуть, отже, як кажуть, беруть на понт .

- Мені однаково кого ви там знайшли. Може, царя? -Він хихікнув.

- Гаразд, вставай, пішли посидиш там трохи, в себе прийдеш, потім поговоримо. Тих, кого ти чекаєш, шукати тебе там не будуть? Чи будуть? Вони знають про твій таємний притулок?

Не любив Андрій коли на нього давили, та ще й так розмовляли. Це тільки він міг так із натиском розмовляти. Що ж пішло не так? Хто його здав? Все так добре було вигадано, хто не потрібний того в підземелля, там ніхто не виживав.

- Чого сидиш, вставай, пішли.

Костя підійшов, узяв його під лікоть, підняв, вивів із кімнати і попрямував у бік підземелля.

– Куди ви мене ведете?

Костя мовчки вів. Біля самого входу Андрій став пручатися. Костя не замислюючись, виштовхнув його в темне, сире підземелля. Андрій став стукати, Костя вийшов із цієї кімнати, зачинив двері які неможливо знайти, не знаючи де вони. Ось це він і хотів перевірити, чи не чути, що там відбувається. Добре все продумав Андрій, от і для нього знадобилося.

- Товаришу генерале, ви можете говорити?

- У нас забирають цю справу. Не знаю, як вони дізналися. Говори, що там, почав він говорити.

- Мовчить. Він упевнений, що його звільнять. Я так зрозумів, що великі люди у цій справі. Я його поки що залишив, ну ви здогадались де.

- А не втече?

– Ні. Він так чинив опір, знає, що там страшно, та нема виходу. Тепер нехай сам зазнає жаху. Може хай там і сидить?

- Його ж шукатимуть.

- Будуть, але не знайдуть. А він тут дозріє і буде говіркішим, а коли ми дізнаємося що потрібно, відпустимо.

- Впевнений, що не знайдуть?

- Впевнений, перевіряв. А ви там відіб'єтеся?

- Відіб'юся.

- Значить нехай сидить. Ви мені знак дайте, коли шухер пройде. А що там із Ірою?

- Я розпорядився , щоб її до моєї невістки відправили та не реєстрували. Ніби її немає, аби тільки кріт не пронюхав і не розбовтав.

- Цього нам ще не вистачало.

Треба ж, думав Костя, як усе серйозно виявилося, він згадав, як починалася ця історія. Але прийшов Васильєв та не дав поринути у спогади.

- Костю, там приїхав Шилов. Як вони пронюхали? Я у своїх хлопцях певен, що вони мовчали.

- Я вже знаю, генерал сказав, що гості будуть. Я теж у своїх впевнений. Андрія я в підземеллі зачинив, він поки незговірливий.

- Я думаю в конторі кріт. Пам'ятаєш, з минулою справою теж наші сусіди швидко пронюхали.

- Значить, треба знайти крота, а то він нам зв'язує руки.

Прийшов Шилов, і ще троє людей. Треба ж, подумав Костя, у них прямо на лобі написано, хто вони такі.

- Мені доручено забрати у вас Андрія Авдєєва.

- Ми самі б хотіли з ним поговорити, але як бачите, його немає. Змився мабуть, і уже за кордоном.

- За нашими даними, він кордону не перетинав.

– Тоді шукайте.

- Капітане, тому ти і капітан, що такий борзий.

Шилов наказав своїм провести ретельний обшук. А коли ті поїхали ні з чим, Костя зателефонував генералові і почав зміненим голосом говорити.

- Клаво, я здається парасольку забув, винеси.

Генерал одразу збагнув, що це Костя, і що треба поговорити, але не в кабінеті. Він вийшов.

- Вас слухають, вони приїхали впевнені, що він тут. Ви б бачили, як вони були здивовані, коли його не знайшли. Що з ним робити? Може, якщо буде мовчати там залишити.