Глава 8.

- Товаришу генерал, Олеге Павловичу, тут така справа, сам не впораюся, це з приводу Авдєєва.

- Викладай.

– Він має крадені картини, займається підробкою картин. Та це таке, - махну рукою- але ж він викрав двох дівчат та залишив у підземеллі. Дівчата дивом вибралися, є свідки. Можливо, там були ще зниклі люди. А зараз зник ресторатор Вадим Романов. Саме в нього Авдєєв хотів віджати ресторани. І до цього якимось чином причетний Соломонович.

- Соломонович. Цікаво цікаво. Послухай Костю, яке в тебе звання?

- Капітане, ви ж знаєте.

- Знаю, тому й питаю. Адже був майором і міг би бути підполковником. Це я до того, ти певен, що зможеш упоратися з Авдєєвим? У нього дуже кріпкий тил.  

- Мені б хлопців по надійніше. І час гаяти не можна. Дівчата нещодавно звільнилися і він про це не знає. Є адреси і треба швидко діяти, доки він за кордон не втік. Олеге Павловичу, треба за всіма адресами одразу нагрянути.

Генерал стукав ручкою по столу і дивився в далечінь.

- Гаразд, дій, і в розшук оголоси, щоб не перетнув кордон. Ну, ти сам усе знаєш, що треба робити. А з Соломоновичем, я теж хочу поговорити, був він у мене колись на гачку, зірвався. І головне не забувай, формальності всі дотримуватись. Я подзвоню, віддам розпорядження, бери своїх хлопців, я підключу Іванова. Будь на зв'язку, йди.

Костя з хлопцями та спеціалізованою групою Іванова розділилися так, щоб одночасно зайти на всі адреси. Все це виявилося безрезультатним. Будинки були порожні. Кордон він не перетинав. Костя пішов до генерала.

- Ти впевнений, що ваша Олена щира, може, не все сказала.

- Впевнений. Вона скривджена жінка, я знаю як вони поводяться. Олеге Павловичу, треба підземелля обстежити, там можуть бути люди, - наполягав Костя.

- Ти уявляєш який це обсяг роботи, скільки людей треба. Це треба узгоджувати, а що я скажу там, – він показав нагору. – Іди і поговори з нею ще, може, вона що згадає. А що там кажуть працівники будинків?

- Він усю свою прислугу розпустив, мої хлопці їх розшукують. От я й говорю, а раптом він їх у тому підземеллі тримає, щоб вони мовчали. Проблема в тому, що вхід туди не знайшли.

- Іди поговори з Оленою, нехай згадує, хто на нього працював. І шукайте, шукайте. Усе, йди. Чекай, давай сюди Соломоновича, я поговорю з цим прохвостом, напевно, щось знає.

Костя віддавши розпорядження щодо Соломоновича, поїхав до Соні.

- Вони ще сплять, такий стрес пережили, - сказала Марина.

– Його не знайшли. Розбуди Олену, треба поговорити.

Поки Марина будила Олену, Костя вирішив заварити каву. Що, що, а каву він заварював чудове, цьому його навчила його колишня. Але коли Костю понизили у званні, вона зібрала речі та пішла от невдахи, так сказала на останок.

- Що трапилося? - Запитала я заспана.

- А тебе хто розбудив? Йди спи.

- Ага, поспиш тепер, раз ти прийшов.

– Ви його взяли? - Запитала Олена.

- Ні, ось пийте каву, і згадуйте, де він ще може бути. І де може бути вхід до підземелля.

- Я гадки не мала про підземелля. Я вам усі адреси назвала які знаю. Ви мені не вірите?

- Вірю. Згадай, може щось незначне ти колись чула, або бачила і не надала цьому значення. Він не міг випаруватися.

- Він дуже любив будинок на Фруктовій, там ми проводили більшу частину часу. Знаєте, я зараз подумала, коли ми залишалися у міській квартирі, він був спокійний. А коли в тому будинку він був прискіпливий. Сідаємо обідати, а він каже, тридцять хвилин на обід, або двадцять, коротше, завжди вказував відведений час на обід. І завжди сам приносив вино.

- А ми не знайшли винного льоху. Де він знаходиться?

- Я не знаю. Але вино завжди було холодне. Я не любила той дім, там незважаючи на розкіш, дуже неприємно було перебувати. І до речі, я там була перед зникненням.

- Я теж була у тому будинку.

Костя подзвонив, сказав, щоби шукали винний льох.

- А він не пропонував вам узаконити стосунки?

– Ні. Він був зі мною ніжний, уважний, я навіть не здогадувалася, що він має інших жінок. А може, просто не помічала.

- Олено, ви подумайте, і якщо щось згадаєте, одразу мені дзвоніть. А я піду, треба з генералом поговорити.

- Ось ви сказали згадувати все незвичайне, було таке кілька разів на Фруктовій. Я шукала його і помітила в будинку нікого нема, навіть охорони, а потім через якійсь час усі разом з'явилися. Не знаю, що це вам дасть, просто згадалося.

- Дуже добре, згадуйте більше незвичайного. Це і говорить про те, що в тому будинку вхід до підземелля. Але вхід ми поки що не знайшли.

Костя пішов, він вирішив ще раз обстежити загадковий будинок.

Генерал вирішив поговорити із Соломоновичем. Адже багато років тому він врятував родину Соломоновича. Коли Соломонович увійшов до кабінету і побачив генерала, здивувався.