Глава 7.

Наступного дня Марина з небажанням пішла в ательє. Як можна працювати, коли думки зайняті іншим, ще Яна, відпросилася на три дні. Знала б, що таке станеться не відпустила б її, а тепер самій треба приймати клієнтів. Зайшов хлопець.

- Молодий чоловіче, це жіноче ательє.

- Ви Марина?

- Так?

- Я за дорученням Соні. Вона сказала, що її можуть вбити. Ось адреса, де вона знаходиться. Ще вона сказала, що в цьому винен Соломонович. Вибачте, я більше не чим не можу допомогти, я й так ризикую.

- Дякую.

Марина, зателефонувала Кості, розповіла про почуте. Потім зателефонувала Вадиму. Тепер чекала на них у себе в ательє.

– Чому ти не взяла його координати, як знайти його? Ти розумієш, що він може бути важливим свідком.

– Я можу показати його, у нас є камера. Він був наляканий, а я хотіла вам скоріше подзвонити.  

- Потім покажеш, ми поїдемо, не можна гаяти час. Група вже напоготові.

- Тобі дозволили діяти?

- Ти напишеш заяву заднім числом. Про зникнення подруги. Оскільки батько далеко, піде і твоя заява.

- Я теж поїду.

- Ні.

- Так.

Коли приїхали на адресу, будинок був порожній. Всі вийшли, у будинку залишився лише Льоня, він шукав пальчики. А їх знайти було важко, бо будинок був стерильний. Там ретельно все прибрали.

- І що тепер? Де шукати Соню? Я вірю у те, що сказав хлопець.

- Я також вірю. Потрібно пробити його, знайти і поговорити, може він, ще що розповість - сказав Костя. - Маринко, де ти будеш?  У мене багато справ. Якщо що, сам зателефоную.

- А що означає, якщо що? Якщо Соню вбили, – вона розплакалася.

- Ну от, така хоробра і стільки сліз. Маринко, заспокойся, мені дуже ніколи. З Сонею буде все добре.

- Іди, я сам її відвезу. Костю, я ось про що подумав, він хотів ресторани, я віддам їх йому, натомість він хай поверне Соню.

- Ти знаєш, де його знайти?

– Ні. Я розпущу слух і він сам до нього докотиться. Він точно клюне на ласий шматочок.

- Не поспішай, я зараз розберуся і приїду. Тебе треба підстрахувати, а то як із Сонею вийде і сліду не лишилося.

- А ось і помиляєшся Костя. Я знайшов сліди газу в одній із кімнат. Вона дуже маленька і до того ж була замкнена, і там залишився димок-запашок. І один пальчик там знайшов. Ймовірно, через газ там погано прибрали, до того ж кімната була щільно зачинена. Так що я поїду, щоб дізнатися, що за газ і чий пальчик, а ти залиш охорону, я ще приїду сюди.

Вадим відвіз Марину додому, а сам поїхав до ресторану. Він вирішив не зволікати, а швидше розпустити чутки про продаж ресторанів. Він поговорив про це з тим, кого після роздумів, вважав людиною Андрія. Це був адміністратор ресторану "Вечірній", найпопулярнішого ресторану Вадима. Вадим сказав, що завтра у нього відбудеться угода щодо продажу ресторанів. Сказав, це як між іншим. Вадим зателефонував Кості та повідомив про те, що вже пустив чутки про продаж і тепер їде додому.

Марині, тим часом зателефонувала Соня. Марина подзвонила Кості, у нього було зайнято, у Вадима теж, вона поїхала за Сонею сама. І тільки-но під'їхала до будинку, де була Соня, Марина зрозуміла, що телефон забула вдома.

Марину зустріла жінка, вона сказала, що дівчатка заснули за столом.

- Які дівчатка?

- Олена та Соня. Хіба ти не за ними приїхала?

- За ними, начебто була тільки Соня. Гаразд, нехай прокидаються, вдома спатимуть і так усі хвилюються.

Марина зайшла і радісно вигукнула.

- Привіт пропажа.

Я встала, почала обіймати Маринку і плакати.

- Маринко, я вже не думала, що побачу білий світ. Я думала там залишусь. Там було так страшно, - Марина гладила Соню і заспокоювала.

- Соня, я не можу зателефонувати до хлопців, телефон забула вдома. Ти пам'ятаєш номер Вадима.

- Ні, а що?

- Тоді поїхали швидше, вони затіяли операцію, щоб рятувати тебе.

- Марино, це Олена, ми разом були в підземеллі. Олена нам допоможе.

Ще раз подякувавши нашим визволителям ми поїхали додому. Дорогою я розповідала Марині, що зі мною трапилося і як я зустріла Олену. Ми приїхали до поліції, Марина пішла покликати Костю.

- Зараз вийде.

Коли він підійшов, Марина відчинила дверцята машини.

- Дивись, хто у машині. Треба терміново зателефонувати до Вадима, я вам дзвонила, але не додзвонилася, тому поїхала сама. Потрібно зупинити його від продажу ресторанів.

Костя зазирнув у машину і почав дзвонити. Потім пішов і зразу повернувся.

- Де ви будите?

- У мене, - сказала я.

- Я приїду, хвилин за тридцять.