Глава 1.

Я з Маринкою вже кілька років збираємося цього дня, щоб поплакатися одна одної у жилетку, про свою долю. Не щастить нам із чоловіками, у наші тридцять п'ять, незважаючи на нашу привабливу зовнішність. Обидві з густим довгим волоссям, я блондинка з карими очима, а Маринка брюнетка із зеленими очима. Щоправда кажуть, не народись красивою, а народись щасливою. Тому ми такі красиві, розумні та гарні, досі самотні. Сьогодні зібралися у Маринки.

- Соня, мені здається, ми сьогодні перепили. Залишайся, куди ти в такому стані так пізно підеш.

- Додому та тільки додому. Мені завтра до дев'ятої в музей треба, я ж не піду в такому вигляді.

Я викликала таксі. Але доїхати не зуміла, мене почало нудити, я попросила зупинитися. Далі пішла пішки, тим паче йти було недалеко. Дійшовши до під'їзду, мене знову занудило. Я пішла за кущі, моя нога стала щось м'яке. Фух, та й перепила, земля вже під мною м'яка. Брр. Пересмикнуло мене. Я прибрала ногу, подивилася на що наступила. На землі лежав чоловік, я нахилилася, подивилася на нього, в цей момент у мене зателефонував телефон.

- Ну що, дісталася?

- Маринко, у мене під ногами труп.

- Так подружко, ти явно перепила.

- Я серйозно, і здається я навіть протверезіла. Він не дихає. Що робити?

- Тобі завтра обов'язково йти до музею?

- Так.

- Тоді йди додому. Він все одно труп, інакше тебе затягають. Мені здається, що нам треба менше пити. Алло! Соня! Що трапилося? Алло!

Марина дзвонила Соні кілька разів, та не відповідала. Напевно впала у непритомність, все-таки там труп. Марина швидко зібралася, викликала таксі та поїхала до Соні. Біля під'їзду її не було і трупа теж. Напевно, все-таки вона зателефонувала до поліції. Марина ще раз зателефонувала, Соня не відповідала. Марина відійшла трохи убік і подивилася на вікна Соні, світла в них не було. Про всяк випадок піднялася і подзвонила у двері. Дивно, певно, ще тримають у поліції. Вирішивши, що треба рятувати подругу, Марина викликала таксі і поїхала до відділення поліції.

На порозі біля дверей стояв високий, світловолосий, симпатичний капітан.

- Куди в такий пізній час, поспішає чарівна незнайомка? - посміхаючись спитав він.

- Товаришу капітане, я прийшла за подругою. Відпустіть її, будь ласка, завтра їй в музей.

– Але у нас немає затриманих.

- Як німа? А куди вона поділася? А труп ви забрали?

- Який труп?

Марина зрозуміла, що даремно прийшла, та ще й про труп сказала. І тільки-но розвернулась йти, як капітан схопив її за руку.

- Хвилинку, давайте зайдемо в середину, і в усьому розберемося.

- Мені ніколи заходити, я повинна знайти Соню. Вона десь там одна, - і тихо промовила, - з трупом. Ви уявляєте!? До речі, чи можете ви піти зі мною? - І не чекаючи відповіді, сказала. - Та ви повинні піти зі мною.

- Я на чергуванні, і піти просто так не можу. А те, що ви розповідаєте, -хм-, так пити треба менше, - йому було смішно, такого у нього на чергуванні ще не було.

- Це не просто так ви підете, я хвилююся. А щодо того, що я випила, так ми трохи, і в нас для цього був серйозний привід. Отже капітан, я з нею розмовляла і розмова обірвалася на півслові. З нею щось сталося. Я відчуваю. А ви не реагуєте.

- Якби була заява, я б реагував одразу.

- Тоді я напишу заяву про зникнення подруги.

- Ось коли мине три дні, тоді й приходьте.

- Бюрократ, а каже одразу зреагував би.

Марина знову поїхала до будинку Соні. У вікнах не світилися, довелося ще раз піднятися. Двері Соня не відчиняла. Марина захвилювалася не на жарт. Спустившись, вирішила обстежити все довкола під'їзду. Біля кущів знайшла сліди від підборів і прим'яту траву. Марина повернулася до поліції. Вона зайшла  всередину, підійшла до чергового.

- Мені треба поговорити з капітаном.

- З яким? Його прізвище.

- Він не представився. Нещодавно він був на вулиці.

- Дівчина, зараз не час, і не місце для побачень.

- До чого тут побачення. Я у справі. Вам що, важко його покликати. Це дуже важливо. Я нікуди не піду, доки з ним не поговорю.

- Що за шум?

- Ось, вас питає.

- Це знову ви? - так само посміхаючись спитав він.

- Ви повинні піти зі мною на місце події. Я знайшла сліди.

- Труп теж знайшли?

- Ось тільки не треба єхидничати. У мене зникла подруга, а вам потрібний труп.

- Добре, за чотири години закінчиться моє чергування, ось тоді приходьте, я з вами схожу, подивлюся, ваші сліди.

- Не мої сліди, а можливо трупа та Соні. Ви тягнете час. Ну гаразд, я почекаю.

- Ну, не тут же, йдіть додому, а потім прийдете.

- Я краще тут зачекаю.