Глава 13. Повернення додому.

Лісова галявина — ранок.

Сонце лише почало підніматися, розсіюючи м’яке світло через густі дерева, що поступово втрачали свої нічні тіні. Ліс більше не виглядав таким темним і загрозливим, як раніше. Птахи співали на гілках, і свіже повітря наповнювало груди дітей, ніби воно було очищене від всього, що вони пережили. Вони стояли на невеликій галявині, вражені тим, що їхній шлях через ліс завершено.

Перед ними відкривається новий світ — справжній вихід. Лісова стежка веде до великого дерева, навколо якого розстеляється відкритий простір. Тут вже чекає автобус. Він стоїть на узбіччі, і з нього долинає звук працюючого двигуна — водій займається перевіркою системи, уважно обстежуючи автобус.

Лісовий Страж (тихо, спокійно, із виглядом, що все стало на свої місця):
— Ваша подорож завершена. Ліс залишає вас, і ви вже більше не повинні боятися його темряви.

Діти стоять, дивлячись на величезні двері, які відкривають шлях з цього магічного світу. Лісовий Страж усміхається, його погляд теплий і спокійний, наче він бачить їхній шлях до цього моменту як щось більше, ніж просто випробування. Він був спостерігачем, наставником і випробувачем — і тепер його місія завершена.

Соня (з полегшенням, оглядаючи ліс і автобус):
— Ми справді вибралися? Це все… закінчилося?

Катя (тихо, не вірячи своїм очам):
— Це як сон… Але це справжнє.

Максим, намагаючись стримати свої емоції, підходить ближче до автобуса. Він відчуває, як серце стискається від того, що ця частина їхнього життя завершена. Вони повертаються, але вже не будуть тими ж людьми, якими були до цього. Всі вони змінилися. Змінилися назавжди.

Артем (недовірливо):
— Це все було реально? Ми справді пережили все це, чи просто вигадали?

Максим (посміхаючись, дивлячись на нього):
— Якщо б це не було реально, нас би тут не було. Подивись на нас — ми всі разом. Отже, так, це було реальне випробування.

Максим підходить до Соні, і погляд його м'який, але рішучий. Він знає, як важливо для неї, що він не залишив її. Соня посміхається, її серце наповнюється вдячністю.

Соня (з посмішкою, дивлячись на Максима, і при цьому її голос все ще має сліди втоми, але й радість):
— Дякую, що нас не залишив. Я навіть не знаю, що б я робила без тебе...

Максим (скромно, злегка знизивши погляд, але з теплою усмішкою):
— Ми ж друзі. Ніколи б вас не залишив.

Вони стоять, дивлячись один на одного, і в тиші цього ранку між ними стає ще більш відчутним те, що вони пройшли разом. Вони стали однією командою. Ліс змінив їх, зробив їх сильнішими, і тепер вони знають, що разом здатні подолати будь-які труднощі.

Артем (усміхаючись, звертаючись до всіх):
— Ну, здається, це кінець. Ми зробили це. І я навіть не знаю, як це пояснити батькам.

Катя (сміючись, але й одночасно витираючи сльозу з ока):
— І я. Я певна, що ніхто б не повірив, навіть якщо б ми розповіли.

Водій автобуса, який досі стояв біля двигуна, оглядає їх і з посмішкою кидає погляд у їхній бік.

Водій (підходячи до групи дітей):
— Все готово! Автобус скоро запрацює. Тільки сідати й вирушати.

Всі дивляться на автобус. Здається, все повертається до нормального життя — реальність, яку вони знали до того, як потрапили в ліс. Сонце вже піднялося, і світло, яке ллється на землю, несе в собі відчуття спокою і гармонії. Ліс вже далеко, і його темні випробування залишилися позаду.

Максим кидає останній погляд на Лісового Стража, який стоїть осторонь за деревом і спостерігає за ними з виразом мудрості на обличчі. Він не каже більше жодного слова. Лісова магія вже не контролює їх, але з кожним кроком, який вони роблять у напрямку автобуса, вони розуміють, що здобули щось набагато важливіше — вони здобули своє справжнє братерство, свою силу, і відтепер нічого не зможе їх зламати.

Максим (вже майже заходячи в автобус, озираючись на всіх):
— Готові? Тепер все буде добре.

Всі діти, з полегшенням і відчуттям перемоги в очах, заходять до автобуса. Вони усміхаються один одному, кожен з них розуміє, що цей досвід змінив їх, і відтепер вони будуть сильнішими не тільки як друзі, але й як люди. Вони вирушають у нову частину свого життя, знаючи, що пройшли через найтемніші випробування і вийшли з них неушкодженими.

Автобус почав рухатися. Ліс залишився позаду, а попереду відкрився новий шлях — той, що вони будуть проходити разом.