Глава 12. Максим робить вибір.

Ведуча стежка — ніч.

Максим стоїть, серце його б'ється швидше, ніж будь-коли раніше. Перед ним велика кам’яна брила, що нагадує про остаточний вибір, який йому доведеться зробити. Він не може відступити. Тепер йому не залишається іншого шляху, окрім як стати тим, хто принесе жертву.

Максим (тихо, але впевнено, відступаючи на крок назад):
— Я залишусь.

Його слова звучать тихо, але чітко, і здається, що весь ліс завмирає на мить, коли вони лунають. Це рішучий крок, але його серце стискається від того, що залишити своїх друзів — це не просто рішення, це ціла частина його душі, яку він готовий віддати, щоб вони могли вижити.

Соня (шоковано, з розпачем):
— Ні, Максиме, ти не можеш! Ти не можеш залишити нас!

Її голос наповнений слізьми і жахом. Вона не може уявити собі життя без нього. Їй здається, що без нього все зруйнується.

Катя (плачучи, тремтячим голосом):
— Макс, будь ласка! Ми не можемо залишити тебе! Ти не повинен цього робити!

Катя буквально схоплює його за руку, тягнучи його назад, ніби хоче змінити його рішення, але розуміє, що його рішення непохитне. Це було те, чого вони боялися найбільше — втратити когось. Усі ці випробування, всі ці моменти болю і страху вели до цієї миті.

Артем (похмуро, але з повагою і розумінням, дивлячись на Максима):
— Ти справді збираєшся це зробити?

Артем знає, що не може зупинити Максима, хоча це важко прийняти. Він бачить в ньому людину, яка готова на все, навіть пожертвувати собою заради інших. Артем схиляє голову, розуміючи, що для Максима це питання честі.

Максим (глибоко дихаючи, з рішучістю в голосі):
— Я сказав, що нікого не залишу. І я тримаю своє слово. Ти мені не зрозумієш, Артеме, але якщо б я міг хоч щось змінити, я б зробив це для вас.

Ці слова виходять з його серця, але вони відлунюються болем у душі. Він розуміє, що вони всі заслуговують на шанс, а він, мабуть, повинен стати тим, хто заради їхнього майбутнього залишиться позаду.

Раптом ліс знову змінюється. Тіні стають ще темнішими, і з них виходить постать, яка була тут раніше — Лісовий Страж. Його величезна, могутня фігура знову з’являється з темряви, але цього разу його погляд не несе загрози. Він дивиться на дітей з певною теплотою, але й строгістю.

Лісовий Страж (з голосом, що звучить як шум вітру між деревами):
— Ваше випробування закінчено.

Максим (з подивом, не розуміючи, що відбувається):
— Що це означає? Це… це все?

Максим дивиться на Лісового Стража, намагаючись зрозуміти, чому все сталося саме так. Він був готовий пожертвувати собою, а тепер перед ним з’являється істота, яка нібито все змінює.

Лісовий Страж (з посмішкою):
— Ти пройшов усі випробування, Максим. Ти показав, що готовий пожертвувати собою, але ліс ніколи не вимагав справжньої жертви.

Слова Стража стають прозорими, немов розгадка таємниці. Максим здогадується, що все це було не для того, щоб він загинув, а щоб вони всі навчилися однієї важливої істини. Він не мусив залишити себе заради інших, адже ліс випробовував їхні серця, їхню готовність допомагати один одному.

Катя (плачучи від радості, підходячи до Максима):
— Значить, ми повернемося додому? Ми всі можемо йти разом?

Її голос звучить тріумфально і сльозливо водночас. Вона не може повірити, що вони змогли пройти це все разом і вижити.

Лісовий Страж (киває, розслаблено):
— Так. Усі ви. Ліс більше не тримає вас. Ви пройшли шлях разом, і це дозволить вам повернутися додому.

Ці слова відчутно знімають тиск з їхніх плечей. Вони стоять, мовчки дивлячись один на одного, і відчувають, як світ навколо них починає змінюватися. Ліс більше не здається ворожим — це місце, яке випробувало їх, навчило і вивело їх на інший рівень розуміння і єдності.

Лісовий Страж:
— Ці випробування були влаштовані не тільки для того, щоб перевірити вас. Таємничі істоти, Древні зберігачі лісу, які контролюють його, хочуть зрозуміти, чи здатні люди зберігати єдність у важкі часи. Ліс спостерігав за вами, випробовував ваші страхи і бажання, але найголовніше — він хотів побачити, чи зможете ви пройти цей шлях разом. Лише через взаємодопомогу, подолання своїх страхів і підтримку одне одного ви знайшли шлях додому.

Діти слухали, і серце їхнє наповнювалося радістю і полегшенням. Вони не лише вийшли з лісу, а й стали іншими, сильнішими, єднішими, ніж будь-коли.

І коли лісова стежка почала зникати вдалині, вони йшли разом — назад, додому.