Глава 10. Максим захищає Соню.

Лісова галявина — ніч.

Темрява в лісі стала ще густішою, і з кожною секундою вона наче затискала групу з усіх боків. Листя під ногами шелестіло від найменшого руху, а кожен звук здавався гучнішим, ніж він був насправді. Повітря було важким, а кожен подих — важким, мов земля сама відчувала присутність цієї темної постаті.

Темна фігура натягнула тятиву лука, і лезо стріли виблискувало в слабкому світлі місяця, відображаючи відчайдушний блиск у її очах. Соня стояла, завмерши від страху, не в змозі рухатись. Стріла здавалася такою близькою, що її неможливо було уникнути. Усе відбувалося надто швидко, і страх вразив її, змиваючи всі думки. Вона могла лише дивитися, як темна постать цілиться в неї.

Темна фігура (зухвало усміхаючись, мовби розважалася тим, що відбувається):
— Як зворушливо... Але не смій мені заважати!

Її голос був холодним і сповненим зневагою, але в ньому була й ця жахлива впевненість, що все, що відбувається, — це лише частина плану. Вона була впевнена, що перемога вже була за нею. І як тільки вона відпустила тятиву, стріла миттєво вирвалася з лука, летячи прямісінько в Соню.

Але в ту ж саму мить, як темна постать випустила стрілу, Максим рішуче крокує вперед, не думаючи про небезпеку. Він, не вагаючись, закриває Соню собою. В його серці не було місця для страху — лише рішучість захистити. І, зрозумівши, що часу на роздуми немає, він метнув стародавній ніж, що він знайшов раніше, з усією силою прямо в бік темної фігури.

Максим (голосно і хоробро, дивлячись у темну постать, що не очікувала такої відваги):
— Хто це у нас такий сміливий?

Його голос прозвучав, як виклик, мов той, хто не збирається здаватись. Ніж, метнутий ним, увірвався в повітря з неймовірною швидкістю і точністю. Стріла відлетіла вбік, пролітаючи повз Соню на кілька сантиметрів, ледь не зачепивши її. Всі здригнулися, коли ніж потрапив прямо в грудну частину постаті, і темна фігура завалилася на землю з важким гуркотом.

Соня (з полегшенням, але з подивом):
— Ти мене врятував… Це… це неймовірно!

Вона стояла, розгублена і вражена, дивлячись на Максима, її серце ще билося швидше. Вона відчувала величезну вдячність і захоплення тим, як він ризикуючи життям, став на її захист. Макс був її надією, її захисником, і тепер він, справді, став героєм, яким вона ніколи не сподівалася його побачити.

Максим (витираючи піт з чола):
— Я сказав, що не залишу нікого. І тебе точно не дам нікому ображати.

В його словах була безкомпромісна рішучість, яка залишала мало сумнівів у тому, що він справді готовий на все, аби захистити своїх друзів. Соня дивилась на нього, але її подив змінився на вдячність. Вона розуміла, що не просто за ним стоїть сила — стоїть людина, яка дійсно готова боротися за своїх.

Артем (спостерігаючи за тим, як темна постать падає, але все ще відчуваючи глибоке захоплення):
— Максе, ти… справжній герой.

Артем підійшов до нього, і в його словах було більше, ніж просто захоплення — це була справжня повага. Він не міг не оцінити мужність Максима, адже навіть він, з усіма своїми силами, не зміг би так швидко прийняти таке рішення, не замислюючись.

Але коли вони наблизились до темної фігури, щоб перевірити її, вона раптово зникла, наче розчиняючись у темряві. Темна постать не залишалася на землі. Всі подивилися в ту саму сторону, і темрява поглинула її, як вода поглинає камінь. Ніщо не залишилося після її присутності, окрім холоду в повітрі і ще одного запитання, яке стало на думку: Що це було?

Максим (насторожено ):
— Він не справжній. Це не все, чого ми боялися.

Але діти відчули, що вони пройшли через важливий момент. Їхній страх, хоч і не зник, але був зупинений. Вони разом пережили це випробування, і це давало їм силу рухатися далі.