Глава 3. Перше випробування - довіра.

Випробування довіри: Потрібно пройти через небезпечну територію, але успіх залежить від того, чи діти довіряться один одному. 

Глибина лісу — вечір.

Ліс став ще глибшим і темнішим, а ніч наближалася швидше, ніж очікувалося. Сонце вже сховалося за горизонтом, і все навколо стало туманним, майже примарним. Відчуття, ніби сама земля дихає разом із ними, огортало кожного з дітей. Вітер, що раніше шелестів серед дерев, стихнув, і залишився лише глухий, оглушливий спокій.

Діти опинилися на двох різних берегах глибокого яру, що раптово розділив їх на дві частини. Один бік — Максим, Катя, Соня та Артем, а на іншому боці — Данило разом з іншими трьома дітьми. Яр був занадто широкий і глибокий, щоб перепригнути, а ліс навколо здавався майже живим, готовим забрати їх у свої темні нетрі, якщо вони зроблять хоча б один невірний крок.

Данило (кричить через яр, його голос звучить тривожно і сильно відбивається від стін яру):
— Нам треба якось перебратися! Хтось має знайти міст чи мотузку!

Максим стояв на одному боці, серце билося швидше, але він не міг допустити паніки. Його погляд фіксував небо, потім землю і знову яру, оцінюючи можливості.

Максим (похмуро, але з рішучістю):
— Я піду шукати. Залишайтеся тут.

Його слова звучали твердо, але в глибині душі він сам не був впевнений, чи зможе впоратися з тим, що чекає попереду. Він не був схильний до надмірних роздумів, тому поспішив вирушити в дорогу.

Данило (недовірливо і гучно кричить через яр, його голос переповнюють сумніви):
— Ні! Ти не зумієш сам! Це надто небезпечно! Ми повинні діяти разом!

Максим, почувши ці слова, зупиняється, трохи роздратований. Але він знав, що не може чекати. Якщо не знайде шлях, вони всі можуть опинитися в ще більшій небезпеці.

Максим (похмуро, без жалю):
— Зможу я все. Я не залишу вас.

Максим вирішує рухатися вперед, хоча не може позбутися відчуття, що його кожен крок в цьому лісі відчувається як ще одне випробування. Але саме тоді, коли він підняв ногу, щоб йти, раптом відчув, як його рука знову була схоплена.

Катя (тихо, її голос тримтить від страху):
— Не залишай мене, будь ласка...

Максим обертається, її очі широко відкриті від страху, і він бачить, як вона стискає його руку, немов чіпляючись за останню надію.

Максим (зітхаючи, розуміє, що його рішення ставить її в небезпеку):
— Вибач, Катю, але я маю знайти вихід. Це важливо.

Катя нічого не відповідає, лише стискає його руку ще сильніше. В її очах — сльози і безсилля. Вона розуміє, що її брат — єдина надія на порятунок, але не хоче залишатися одна. Її страх зростав, і вона не знала, що робити.

Тоді в гру вступає Соня, яка чітко відчуває, що це не час для розбіжностей. Вона наближається до Максима, і її голос звучить рішуче.

Соня (втручаючись, намагаючись зберегти спокій):
— Ми маємо залишитися разом. Це ліс... він начебто... відчуває нас. Нам не треба розходитись.

Артем (іронічно, посміхаючись, але не зовсім переконливо):
— Випробовує? Це просто ліс, Соня. Досить. Ми можемо пройти це разом.

Та в момент, коли всі намагаються знайти вихід із ситуації, щось дивне і несподіване змінює атмосферу. З лісу, який досі здавався мовчазним і темним, лунає неочікуваний звук. Це були кроки — не звичайні, а такі, що здавалося, йшли від чогось... іншого. Спершу це був лише слабкий шелест, але потім кроки стали чіткішими. І раптом з темряви яру виходять фігури — дивні, з нечіткими контурними тілами. Тіні, що рухаються, але не мають обличчя.

Максим, який відчуває все більш сильне напруження, шукає в погляді своїх друзів відповідь, але в очах кожного віддзеркалюється лише одне — незрозуміле і страшне.

Максим (пошепки, голос переповнений відчаєм):
— Хто вони?

Соня (з жахом, дивлячись у темряву, її голос тремтить від страху):
— Це випробування... Це... випробування лісу.

З тіней виходять ще кілька фігур, з кожним рухом, з кожним кроком наближаючись. Вони не мають облич, а лише темні, розпливчасті силуети, які затягують в себе все світло. Здається, навіть самі дерева починають хилитися в їх бік, а повітря наповнюється важким, глухим шепотом, який розуміти неможливо.

І в той момент всі розуміють, що цей ліс, цей шлях, який вони повинні пройти, — це не просто природне середовище. Це жива істота, що чує їхні страхи, випробовує їхні серця, випробовує на довіру і на здатність долати власні обмеження. І тепер кожен із них має вибір: чи вірити в те, що вони можуть пройти разом, чи боротися з темрявою поодинці.