Глава 17

Заснула швидко. Щойно встала Мелінди на ліжку не було. Чувся тільки її сміх та Еліаса. Але не Рена. Схоже, вже поїхав. З тугою я знову накрилася ковдрою. Жахливо сумуватиму за цим пихатим і таким дивним перевертнем. У голові згадала, як ми познайомилися, він розповідав про два місяці, потім згадався його поцілунок, перший, другий, третій. У спогадах намалювався браслет який лежав у мене в кишені я миттєво його дістала та одягла. Каміння переливалося і від цього хотілося милуватися. Браслет різко зменшився до моїх розмірів. Оце магія. - охнула я і різко опустила рукав халата. Я пам’ятала, що Рен просив не показувати нікому. 
Вийшовши в сусідню кімнату побачила Лі та Еліаса, які сиділи разом. Побачивши мене, вони посміхнулися. 
– Я прийняв на себе рішення сходити до архіву магів. – почав Еліас. - Можемо щось дізнатися про твою родину. 
- Ох, це чудово Ілля... тобто Еліас. - швидко поправила я себе. 
- Це лише інтерпретація мого імені, тож можеш називати як тобі зручно. – усміхнувся він. - Виходимо до речі після обіду, до завтрашнього ранку будемо в Кармімії. 
Я махнула головою. Куди їдемо точно не знала та й яка різниця? Якщо пояснять, все одно не зрозумію. 
*** 
Флайкер віз Рендольфа на великій швидкості. До його підрахунків уже опівночі він мав бути у рідних горах. Вмить він відчув теплий приплив. 
- Одягла браслет. – тихо прошепотів він і посміхнувся. - Гарна дівчинка. 
Тепер Рен повністю відчуватиме її. Все-таки його звір перевертень переживав за дівчисько. А може, справа не у звірі. Рендольф швидко хитнув головою і дістав візаріум, який до речі, «позичив» у одного торговця. 
- Ну може колись поверну. - хмикнув сам собі Рен, згадуючи що Маша б точно не схвалила крадіжку. 
Він з'єднався з Саландарськими горами і в очікуванні дивився на візаріум. 
- Радий вас бачити. - усміхнувся його помічник. 
- Я теж тебе, Тім. - махнув головою Рен. - Я прямую додому. Сестрі не кажи. Буде сюрприз. 
- Зрозумів. 
- А ще хотів щоб ти зв'язався з вовками темного полум'я і дізнався, як складається справи з угодою. - командував Рен. - І до речі крижаним перевертням попередження вийшли. А то молодий альфа трохи вийшов за рамки. 
– Вони вже відправили вибачення. - відповів Тім. – Від імені старого альфи. 
- У будь-якому випадку надсилай попередження. Мало того, що напали так і зв'язалися з магами. Та й ельфи з ними заодно. 
- Ох, чорт. - вилаявся Тім. - Схоже, настане війна. 
- Все можливо. 
Рен відключив візаріум. І подумки думав про слова Тіма. Війна. Розраховувати Саландарські гори можуть тільки на перевертнів, крім крижаних, звичайно, і на республіку. Хоча після шпигунства з боку республіки Рен сильно засумнівався у довірі. Так, Еліас пояснив, що нічого не знав про це, але поки він не правитель його батьки заправляють усім. Потрібно скоріше Еліасу стати на чолі. Але поки що він з Машею це не можливо. 
Рен стомлено потер скроні і відкинувся подрімати.

*** 
Після ситного обіду ми вирушили до карети. Я раптом зрозуміла, що крові перевертня не відчуваю. Так само з цим зникло і роздратування. Навіть сумуватиму за цим. Як і за Реном. 
Їхали ми спокійно і весело щось обговорювали. Навіть непомітно пролетіли пів дня та ціла ніч. Прокинулася я на світанку і ми вже зупинилися біля високої установи в готичному стилі. 
Як тільки зайшли я мимоволі вирячилася на архітектуру. Високі стелі, скрізь розпис і химерні оббивки. 
– Краса. - підтримала мене Лі. Я згідно кивнула. 
Перед нами миттю виросла постать милої жінки. 
- Доброго ранку, лорд Еліас, леді Марія та леді Мелінда. - вона кивнула нам і привабливо посміхнулася. - Мене звуть Лоретта. За вашим запитом ми підготували кімнату, де ви можете ознайомитися з матеріалами. 
Жінка махнула рукою, і ми пішли за нею. Лоретта розповідала історію створення архіву. Маг, імені якого я не запам’ятав,  у 947 році запропонував вести звіт про всіх жителів світу магії. Він заснував архів і через кілька десятків років архів був побудований саме в цю велику установу. Згодом маг передав управління своєму синові і той запропонував ще й записувати про значні історичні дати. Так і утворився архів. 
Ми зайшли в кімнату з такими ж високими стелями та кількома столами. Все було в готичному стилі і нашому захопленню з Лі не було меж. 
Лоретта клацнула пальцями і перед нами на столі з'явилися книжки. Штук з п'ять напевно, в товстій палітурці і з безліччю сторінок. 
- Приємно провести час. - усміхнулася вона і вийшла. 
- Лі, я і тобі попросив матеріали. – посміхнувся Еліас. 
Мелінда широко посміхнулася і взяла червону книгу з червоним птахом. Фенікс схоже. Мені стало мимоволі цікаво що там і я присунулася ближче. Дівчина перегортала сторінки, поки не дійшла до прізвища Уорен. 
Дайнера Уорен, Джозеф Уорен... вона зупинила погляд на Крістофері Уорені. Інформації про нього майже не було. 
«Крістофер Уорен (Фенікс). Дружина: Інгрід Уорен (Фенікс). Діти: Мелінда Уорен (фенікс) » 
Далі дата народження. На яку я не особливо звернула увагу, бо позначення цифр у них були дивними і зрозуміти скільки років я не змогла. Але мене привабило «Дата смерті: !?».  Стоїть знак оклику і знак питання. У деяких феніксів також була дата смерті зі знаками. А деякі просто не мали нічого. Але певної дати смерті не побачила ні в кого. Безсмертні вони чи що? 
- Знаки означають пропав безвісти. - пояснив нам Еліас, який виявляється стояв ззаду. 
- Ага, безвісти. - з роздратуванням процідила Лі. 
Я поринула далі в читання. Там були значні події. Перемога у війні... Захоплення влади. Глава ордена феніксів... і таке інше. На останньому рядку побачила таке знайоме прізвище. 
«Пошук книжки Велара. 
Досягнення: провал. 
Супутники: Анна Сибіла Оргонська (віщунка), Джино Прус (перевертень темного полум'я), Джеремі ... (антимаг) » 
«Примітки: засуджений за участь у вбивстві антимага Джеремі ... . 
Виправданний у суді.». 
- Нічого не розумію. - відкинулася на спинку стільця Лі. - Засуджений? Чому я цього не знала? 
Мене ж більше привабило те, що вони дійсно шукали книгу. І там був антимаг і мама та тато Мелінди. Це що виходить все що казала Мелінда правда? Я швидко оглянула інші книги і хотіла знайти щось схоже, але про антимагів. Але марно. 
- Еліасе, а є книга така про антимага? 
– Є. - порадував мене хлопець. - Але мені її відмовилися надавати. 
- Чорт. - вирвалося в мене. 
Я з невдоволеним зітханням почала читати наступний архів. Книга значилася як: 
«Величеіші роди. том 3 О-Я». 
Я одразу шукала своє прізвище. Тому що третім прізвищем на літеру «О» були першими в списку і знайшла я швидко. 
Дивна класифікація. Чомусь одним ціла книга, а другим загальна. Це я схоже сказала вголос. Оскільки Еліас пояснив, що і віщунам є окрема книга і навіть показав мені її. Тобто виходить мій рід і там і там може бути. Цікаво. 
На початку йшлося про особливості роду. Усі діти успадковують прізвище Оргонських. Імена даються два. Одне від матері, друге від батька. 
«Анна Сибіла Оргонська. 
Чоловік: 
Олександр Петров(світ без магії), не офіційна версія Джеремі...(антимаг) 
Діти: Марія Абігель Оргонська(невідомо)». 
Як далі пояснювалося, що мама і Джеремі уклали таємний шлюбний союз. Після чого Анна Сібіла разом із Крістофером Уореном, батьком Мелінди вбили Джеремі. Але маму не виправдали та присудили до ув'язнення на невизначений термін. Є відомості, що спочатку вона разом зі мною втекла у світ без магії. За десять років її знайшли. Але вона зникла в окремій державі Ільдарії. 
- Навіщо виходити заміж, а потім убивати? - здивувалася я. 
- Може, він її змусив вийти заміж? - заступився за маму Еліас. 
- У мене взагалі в голові не вкладається те, що мама говорила зовсім не так. І хто правий? - Мелінда була дуже засмучена. 
- Лі ми обов'язково в цьому розберемося. - Я поклала руку їй на плече. А з іншого боку повторив дружній жест Еліас. Мелінда вдячно кивнула. 
Розмірковуючи про прочитане мене турбувала одна думка. Як республіка зрозуміла, що я антимаг? Якщо цього немає навіть у архіві. Я відразу ж поставила це питання Еліасу. 
- Розумієш, Маш. - він сів на стілець біля мене. - Для початку ми відвідали архів і знайшли досить цікаві факти про твою маму. Потім зробили пропозицію про те, що ти можливо дочка того самого Джеремі, а потім залишилося перевірити. 
- Як перевірити? - не зрозуміла я. 
- Використовувати на тобі магію. 
Нарешті я зрозуміла що та та романтична вечеря Іллі для мене і запрошення після цього у нього залишитися, на яке я відмовила посилаючись на головний біль. І навіть той поцілунок на даху, від якого в мене знесло голову. Він весь час перевіряв мене. Використовував на мені свої ментальні штучки. 
- І як успіхи? - трохи з роздратуванням спитала я. 
- Маш, - Еліас винно глянув на мене. 
- Я рада, що змогла виправдати ваше припущення. - сарказмом відповіла я. 
Чорт, говорю як Рен. Ось цей сарказм та роздратування точно як у нього. Я згадала приказку "З ким поведешся того і наберешся". Невже так сильно він мені в душу запав що постійно думаю про нього? Адже більше можливо і не побачимося. Я миттєво скисла. 
- Машко, - раптом гукнула мене Лі. - Дивись. 
Вона посунула до мене книгу і, відкривши на останній сторінці, вказала пальцем. 
«Невідомі фенікси. 
Джеремі ....» 
Тільки одне ім'я та три точки. 
- Лі, думаєш це він? - зацікавлено запитата я. 
– Таких збігів не буває. - вона похитала головою. 
- Але як таке може бути, він антимаг. - заперечила я. - Ми розсіюємо магію, а не поглинаємо.