Глава 16

Першим йшов Еліас, за ним я, Мелінда і останнім був Рен. Ми обережно крокували мостом, намагаючись не шуміти. Шкідливих комах я не бачила. Може, вони в болотах сплять. Але це безперечно тішило. З черговим кроком моя нога мимоволі провалилася і я з жахом побачила, що встала на проламану дошку. 
Тріск. 
Шматок дошки впав у болото. Нога застрягла й уламки старої деревини вп'ялися в ногу. Від болю я мало не скрикнула. Але стримала мене долоня Мелінди, прикладена до моїх вуст. 
- Тихо. - прошепотіла вона мені на вухо. 
Еліас повернувся до нас та з жахом дивився кудись за нами. 
Я почула гул тіл, що насуваються. Сказати комах не могла. Бо звуки були приблизно такі як літак летить. З усіх боків нас оточили величезні літаючі тварюки. Такі великі, що могли своїм тілом задавити нас усіх разом узятих. Схожі були на бабок наших земних, але в раз тисячу більше. Я мимоволі пискнула. Але рука Лі стиснула рота сильніше.

Не вчасно але я зрозуміла, що у мене почала розвиватися фобія комах. 
Еліас безшумно опустився до моєї ноги. Але що він робить не бачила. Лише відчувала торкання рук там, де нога застрягла. 
Літаючі тварюки як не дивно не нападали лише наближалися то ближче то відсторонювалися. 
Тріск. 
Моя нога трохи висунулась з дошки. І біль був неймовірний. Здавалося, всі тріски залишилися в нозі. По очах потекли безшумні сльози. Але в ту ж мить зупинилися. Бо одне з тварин наблизилося до нас і в її величезних дзеркальних очах я побачила перелякану себе і Мелінду, що тримала мене. Очі тварюки були більші за мою голову. 
Еліас так само безшумно порався з моєю ногою. І з кожним рухом було болючіше. 
Почувся тріск десь далеко від нас і дзижкі тварюки рвонули на початок мосту. Я зрозуміла, що не бачила Рендольфа. Вирвавшись із рук Мелінди я обернулась і побачила що великі комахи оточили Рена.  
– Ні. – крикнула я. І цієї миті частина комах рвонула до нас. - Нііі. - знову крикнула я. 
Еліас миттєво поставив щит, але він не витримав жодного удару. Різко присівши ми втрьох скам'яніли від побаченого. Перед очима все почало плисти, а тварюки були за півметра від нас. Але вмить яскравий червоний спалах їх відлякнув. Мимоволі від світла я заплющила очі. Але коли відкрила побачила лежачу Мелінду, яка мерехтіла саме цим яскраво-червоним світлом. А комахи, що літають, відлетіли на пристойну відстань. 
Мене різко підхопили сильні руки Еліаса. Також Рен підхопив Мелінду. 
Швидким кроком ми йшли мостом. Комахи деякий час не нападали, але коли зрозуміли, що спалах не повторитися кинулися за нами. 
- Швидше. - крикнув Рен. 
Як тільки ми всі опинилися за мостом між нами та комахами, піднялася невидима стіна, яку ті не могли перетнути. Полегшено зітхнувши, я зістрибнула на одну ногу і знесилено впала на підлогу. 
- Що з Лі? - запитала я, як тільки Рен уклав дівчину. 
- Надлишок сил. Житиме. - сказав хлопець трохи задихавшись. - Чорт. - подивився він на мою ногу. 
Я опустила погляд і злякалася. Набрякла і в крові частина ноги виглядала жахливо. 
- Бери Лі, а я Машу. - наказав Еліасу Рен. 
- Я з Іллею. – різко відповіла я. Ще до всього болю не вистачало збудження. 
Рен байдуже знизав плечима і пішов з Меліндою вперед. 
Я ж вставши на одну ногу хотіла спертися на Еліаса. Але раптом хлопець підняв мене на руки. 
- Я сама. - зніяковіло відповіла я. 
- Мені не важко. - подивився хлопець мені в очі. - Якщо обіймеш мене за шию, буде легше і тобі, і мені. 
Без роздумів я обняла його і уткнулася в чоловічі груди. Нога нила і ні про що інше думати не хотілося. 
- Можеш трохи поспати. - тихо над моїм вухом промовив Ілля. 
- Не хочу. - так само тихо відповіла я.

- Маш, - він трохи зам'явся але все ж таки продовжив. - Прости мене. Якщо хочеш сьогодні ж зв'яжемося з республікою і відправимо тебе додому. Тебе пальцем більше ніхто не чіпатиме. 
– Ні. – різко відповіла я. Шанс побачитися з мамою був досить великий. А в тому світі залишився лише батько чи вітчим якому начхати на мене. Ну і звісно бабуся з дідусем. За ними я скучила, але дуже хотілося поспілкуватися і побачитися з мамою. 
- Тоді якщо будуть будь-які побажання, то виконаю. 
Я уткнулася йому в плече. Осад від його вчинку все ж таки залишився. Хоч я й більше не злилася. 
На підході до провінції Лі потихеньку приходила до тями. Вона щось нерозбірливо бурмотіла вже. А згодом сама змогла вже йти. Вони з Реном обернулися до нас і якщо Рен з нудним виглядом подивився на нас, Лі буквально з роздратуванням. У мене закралася думка, що схоже дівчині подобається Еліас. 
Ішли Рен і Лі обидва мовчки, як і ми в принципі з Іллею. 
Провінція виявилася невеликим селищем із маленькими будинками не більше двох поверхів. Ми зайшли в таверну, де на столах спали п'яні чоловіки. Подумки хмикнувши я згадала попередні бари та таверни в цьому світі. 
- Нам номер із чотирма ліжками. - без привітання сказав Рен адміністратору. - І аптечку. 
Ох і знову дежавю. Тільки минулого разу я казала ці слова про аптечку. 
– Можу запропонувати двокімнатні апартаменти, тільки ціна у них більша. - він оглянув нас зневажливим поглядом. Ми справді були схожі на місцевих бомжів, якщо такі були. 
Еліас акуратно поставив мене на підлогу. І підійшов до адміністратора. 
- Цього вистачить. - він впевнено простяг йому мішечок дзвінких монет. – І без реєстрації. 
- Добре. – кивнув адміністратор. І став нас проводити. 
Апартаменти були невеликі. Дві ідентичні кімнати з двоспальними ліжками, шафами та загальною ванною кімнатою. Ще б і поїсти що-небудь. І це був рай. 
- Сніданок, будь ласка, принесіть у номер. - ніби прочитавши мої думки наказав Еліас. 
Адміністратор кивнув і вийшов. 
Мене поклали на ліжко та втрьох почали оглядати рану. 
- Треба витягнути уламок. - сказав Рен і подивився на Лі. 
- А чому я? – заволала дівчина. 
- Ну хто з нас пінцетом брови вищипує? - підтримав Рена Еліас. 
Адміністратор за кілька хвилин приніс аптечку. 
Хлопці тримали мене за плечі. А Мелінда обробивши пінцет почала працювати. Холодний дотик і різкий біль змусили мене скрикнути. Розвернувшись і зчепивши зуби я уткнулася в Рена. Закусивши його футболку, я втиснулася сильніше. 
Мелінда різко витягла уламок. З розміром у два пальця. 
Обережно відсунувши Рена, я дивилася на ногу. Вона як не дивно почала гоїтися на очах. Схоже регенерація перевертня діє. За хвилин десять я змогла вже нормально ходити. 
Зрадівши, я підійшла до Мелінди і з силою стиснула її в обіймах. 
- Дякую. - пошепки сказала я. 
Вона через кілька секунд теж мене обійняла. Але нічого не відповіла. 
- Гей, подружки. - гукнув нас Рен. - Запрошую до столу.