Глава 15

Вмить почула кроки. - Хтось іде. 
Ми з Лі різко піднялися. 
- За лінію не виходь. - тихо промовила вона. Я справді побачила навколо нас лінію. Напевно, Еліас поставив якийсь захист або щит. – подумала я. 
Ми з Лі напружено дивилися в бік кроків і побачили важких поранених Рена та Іллю. 
– На нас напали. - прохрипів Еліас. 
- Ілюзіаністи фігові. – додав Рен. Миттю піднявшись ми попрямували у їхній бік. Хлопці від безсилля впали на траву. 
- Що робити? - дивилася я на дівчину. 
- Тягнемо в захисне коло. - скомандувала вона. 
– Ні. - крикнув Рен. - Нам треба йти, зараз же. 
- Згоден, захист може не витримати. - підтримав Еліас. 
Ледве піднявшись і спершись на нас хлопці направляли нас у ліс. Але вмить я побачила що на мене біжить… Рен? 
- Що за ...? - вилаялася Лі. 
- Це іллюзіаністи. Вони на нас напали. - відповів Еліас. - Дівчата, біжіть подалі від них і не обертайтеся. 
Рен іллюзіаніст зупинився і я миттєво здригнулася. Копія Рендольфа, а за ним біг захекана копія Еліса. 
- Тікайте. - скомандував Рен котрий був біля мене. 
- Залишіть їх. - раптом скомандувала копія Рена. 
- Забирайтеся ми не бажаємо вам зла. – крикнула йому Мелінда. 
- Зовсім з дуба впала? - раптом відповів їй він. 
- Мелінда ми справжні, а біля вас іллюзіаністи. - сказав копія Еліаса. 
- Самозванці, не чіпайте наших дівчат. - суазав Еліас, який був біля нас. 
Голова йшла кругом. Мелінда глянула на мене, але я лише похитала головою. 
– Так справи не буде. - промовида копія Рена. - Запитайте тільки те, що ми знаємо. 
- Навіть не смійте. - крикнув справжній Рен, який був зі мною. – Ілюзіаністи зчитують останні спогади. 
- Чорт, візьми, фігові іллюзіаністи. - крикнула копія Рена. 
Я стояла в заціпенінні. Відрізнити їх було неможливо. Але! Раптом мене осяяло. Справжнього Рена я хотіла всім тілом. А до хлопця, що стоїть поруч, не тягнуло. Але як попередити Лі? 
- Рен, - раптом гукнула я і мені в унісон відповіли два хлопці. Повернулася я до того, що був біля мене. - Я хочу зізнатися я споїла тебе любовним зіллям, щоб ти був зі мною. 
- Маша, ти не могла так вчинити. - раптом Рен змінився у погляді. 
Лі вистачило лише цього, щоб зрозуміти що це не справжній перевертень і менталіст. Адже справжній перевертень просто розсміявся б у відповідь. 
Від одночасно двох різких ударів у пах ілюзіаности впали на підлогу і перетворилися на інших людей. А ми відскочили до наших рідних хлопців. 
- З вас вийшла б хороша команда. - хмикнув Рен. 
- Але як ти зрозуміла? - запитала Лі. 
- Нууу... краще вам не знати. - я миттєво почервоніла. Рен задовільно хмикнув. 
Еліас підійшов до двох хлопця і підняв обох за підборіддя. 
- Хто вас найняв? І не намагайтеся збрехати. 
- Ельфійка. - відповів один із них. - Наказала вбити всіх чотирьох. 
- Зовсім страх втратила, вухата? - скипів Рен. - Мало того, що на республіку нападати так ще й на вовків. 
- Ходять чутки що вона у змові з магом який нібито вкрав палицю. - відповів другий іллюзіаніст. 
- Той, що напав на тебе. - замислено промовив Еліас дивлячись на Рена. 
Менталіст опустив їх і замахнувся мечем. 
- Ілля, не треба, будь ласка. - скрикнула я. 
- Маше, це необхідно. - обійняв мене за плечі Рен. 
- Ні, - заперечила я. - Ми й так накликали біду цими вбивствами. Це не вихід. 
- Маш, вони мають рацію. - почала вмовляти мене Мелінда. 
- А якщо в них сім'я, діти? – я глянула на дівчину. 
- Це інше. 
– Хіба? Я так не думаю! – я перейшла на крик. - Інший вихід знайдемо! 
Рен та Еліас переглянулися. 
- Добре, ми змусимо їх мовчати. Так піде? - витріщився на мене Рен.

- Так. – кивнула я. 
Хлопці почали відбиватися, але Рен та Еліас в унісон щось їм говорили. За чверть години ті відключились і лежали на траві. 
- Ми їх так і лишимо? - запитала я дивлячись на них. 
– Виживуть. – сухо відповів Рен і взяв мене за руку. - Більше на поступки не підемо. 
Ми йшли лісом мовчки. Кожен в своїх думках. 
Я думала про те, як потрапити до Ільдарії і поговорити з мамою. І про те, що схоже зробити це зможу тільки з книгою. До речі, про неї. Ми так і не отримали другої підказки. Я озвучила це питання одразу ж. Несподівано мені Рен мовчки простягнув лист. 
- Чому раніше не сказав? - здивувалася я. 
- Наказали віддати, коли сама згадаєш. – сухо відповів він. 
На ходу відкриваючи лист я побачила знову три рядки. 

«Минуле сім'ї віднайди, 

Але повз нього пройди, 

Тоді не боятимешся темноти». 

Задумливо промовила я вголос і згорток вмить розчинився в повітрі. 
- Минулого разу останній рядок позначав куди йти. Думаю цього разу потрібно саме по цьому орієнтуватися. - розмірковувала я крокуючи. А потім зрозуміла що тепер Лі не можна вірити в пошуках книги. І різко замовкла. 
- Я б запропонувала наслідувати перший рядок. - сказала Мелінда. А потім обернулася і втупилась у нас. – Що? Може мене зачепили слова Маші і вбивати доки у всьому не розберуся я не буду. 
- Лі ти, до речі, вільна. - раптом сказав їй Рен. 
- Щиро дякую. - сарказмом відповіла та. - Я в будь-якому випадку вам потрібна. Тож можу і побути з вами. 
- Потрібна? – перепитав Рен. - А може ти просто розумієш, що без нас тобі кришка? 
- Рене! – крикнула я. Хоча перевертень має рацію, але не можна так з дівчиною. 
- Ти маєш рацію, альфа. - вона підійшла до Рена. - Мені справді потрібний захист і ви найкращий варіант. 
- Нам краще тримати її біля себе, аніж відпускати. - заступився Еліас. 
- Як хочете, справа ваша. Я все одно йду. - Рен попрямував уперед. 
- Вибір за тобою, Маш. – Ілля дивився на мене в очікуванні. І на мить зрозуміла, що цей хлопець зовсім не той за кого себе видавав. Я не знаю його. А Мелінду хоч трохи, але знаю. Та й як не сумно вона схожа на єдину хто знає як знайти маму. 
- Нехай іде з нами. - відповіла я і почала наздоганяти Рена. 
Зупинившись на пару кроків від нього зменшила темп і мовчки пленталася ззаду. 
- Що хотіла? - запитав він не обертаючись. 
- Нічого. 
- Брешеш. 
Я замовкла. Рендольф так само зменшив темп і виявився поряд зі мною. І під очікуваним поглядом я все ж таки запитала. 
- Чому ти йдеш? 
- Треба. 
- Ти повернешся? 
- Навряд.