Глава 14

Висмикнула мене з мороку різка тепла хвиля. Але що ж це? 
Відповідь на це запитання побачила вже за хвилину, коли я розплющила очі. Наді мною схилився Рендольф у вигляді перевертня. Він приклав розпечений ніж на рану і голосно гаркнув. В мене було дивне відчуття. Неначе моє тіло само себе лікувало. Я навіть змогла підвестися. Мені мимоволі захотілося в обійми Рендольфа. І не довго думаючи я його обійняла. Побачивши такі страшні очі перевертня я не злякалася. Лише прошепотіла. 
- Дякую. 
Волосате тіло вмить обійняло мене і я відчула запах знайомого парфуму. 
- Моя маленька. - ледве чутно прошепотів він. 
Тіло Рендольфа перетворилося назад на людину. І тепер я повністю відчула хвилю збудження. Та що зі мною таке? Перевертень обіймав мене. Щоб хоч якось відволіктися від свого частого дихання я озирнулася. 
Ліс, галявина, вогонь. Мелінда та ... Ілля. Я згадала уривки розповіді Рена про нього. І миттєво гнів у мені почав вирувати. Хоч і раніше я начебто не відчувала образи на нього, але коли побачила все змінилося. 
- Ти! Ти гад такий. - я буквально відстрибнула від Рена і попрямувала до Іллі. 
- Маше, дай пояснити. – хлопець повільно почав відходити. 
- Пояснення засунь собі в одне місце. Як ти міг так зі мною? Ти мені справді подобався. 
- Машунь, про почуття я говорив правду. - почав виправдовуватися він. І звідки я знала що говорить він правду. 
- Не називай мене так. - рикнула я нелюдським голосом. 
На плече мені поставили руку, і я миттєво відреагувала. Розвернувшись побачила Рена. І хвиля гніву пройшла. Знову почуття збудженості. 
- Маш, у тобі зараз кров перевертня. - казав він мені, але дивилася я лише на губи. Та й не слухала його. - Тобі треба впоратися з собою. 
Як це зробити? Якщо поряд такий чоловік. 
- Ти мене чуєш? - він узяв мою руку. І всі почуття посилилися подвійно. 
- Так… - трохи зі стоном відповіла я. Дихання перевертня вмить почастішало. А я знову простогнала. - Рене, я нічого не можу з собою зробити. 
Вмить я виявилася піднята перевертнем на руки і ми різкими кроками пішли вглиб лісу. Усередині все вже пульсувало, а серце в очікуванні нило. Мене акуратно поставили на підлогу. Не довго думаючи я притулилася до чоловічого гарячого тіла і поцілувала його. Мені відповіли з такою ж спрагою моїх губ. Незважаючи на жахливий холод, нам було жарко. І я хотіла якнайшвидше зняти з себе одяг. Я трохи відсторонилася від перевертня, але його сильні руки притиснули сильніше. Але на цей раз він не поцілував. А лише притиснув до грудей. Але мені хотілося більшого. 
- Машка…. - з хрипотою в голосі промовив Рен. – Ми не можемо зараз цього зробити. Зрозумій мене... 
– Не хочу розуміти. - різко обірвала його я. - Ти хочеш цього не менше за мене. Я відчуваю.

- Машунь, - він глянув мені в очі. - Ти справді хочеш перший раз ось так у лісі? Де недалеко Еліас із Меліндою? 
- Аби з тобою. - простогнала я. Але як тільки зрозуміла, що сказала, різко закусила губу. 
- Я запам'ятаю. - поцілувавши він мене в щоку і знову підняв на руки. 
– Я сама можу йти. - трохи ображено відповіла я. Хоч і розуміла що Рен правий. 
Ішли ми спокійним кроком. Я попереду а Рен позаду. Мелінда розмовляла з Іллею. Але щойно побачили нас одразу стихли. 
- Думала ти довше протримаєшся. - підколола Лі Рена. Але різко побачивши наші погляди замовкла. 
Я сіла біля дівчини і намагалася прийти до тями. Соромно стало жахливо. 
- Що за побічні ефекти? - запитав Ілля у Рендольфа. 
- Кров перевертня змушує відчувати все в раз десять яскравіше. - відповів він. 
- Я не хочу бути ходячою бомбою. – заволала я. - Я ж буквально кидаюсь на людей. 
- Пройде. - махнув рукою Рен. 
– Коли? - не втрималася я. 
- Скоро, Машо. – сказав Рен. І я відчула що збрехав. 
- Ти мені брешеш. - примружилася я. 
- Забув, що і це тобі може передатися. - він знизав плечима. 
– Забув він. - фиркнула я. - Ненавиджу ваш світ. 
- Може тобі заспокійливе, Машо? - Лі легенько доторкнулася до мене. 
Я зрозуміла що зараз чомусь вона одна з тих, на кого я не кидаюся. 
- Так. 
Вона дістала зі своєї сумки дивом уціліле якесь зілля. 
- Хлопці, принесіть води. - вона посміхнулася їм. І зустрілася із спантеличеним поглядом Рена. - Не зачеплю я її. І ти чудово знаєш. 
Вони пішли і ми залишилися самі. Мені навіть стало легше. 
- Одного хочеться спокусити, а другого вбити. - тихо сказала я їм услід. 
- Тому й відправила їх. - хмикнула вона. 
- Тобто, вода тобі не потрібна? 
- Можливо потім знадобитися. - знизала плечима вона. 
- Підступна ти жінка. - усміхнулася я. 
Лі задовільно хмикнула. Змішавши кілька колб вона простягла мені зелену напівпрозору рідину. Я несхвально подивилася. 
- Пий, це не отрута. - буркнула вона. - Якби хотіла убити то придумала щось болісніше. 
Абсолютно все, що вона сказала було правдою. Тому не довго думаючи я випила колбочку. Смак був приємним. Схожим на м'яту та лимон і миттєво розлився по тілу. 
- Лі можна запитати? 
Дівчина кивнула. 
- Ти хотіла пожертвувати собою заради мене. Навіщо? Адже ти мене не любиш. 
- Правильно, але відплатити добром на добро мушу. - вона опустила голову. - Ти не знала, хто я і пішла тоді до тих мужиків. Ти врятувала мене біля каньйону. Я б, звичайно, не померла, але наслідки... Коротше мене вчив так тато. Відплачувати завжди.

- Схоже, він був гарною людиною. - я торкнулася її плеча. 
- Був... - повторила дівчина. 
- А як сила твоя діє? - задала я чергове питання. І побачивши незадоволений погляд дівчини, одразу ж додала. - Вибач, можеш не говорити. 
- Ех, - дівчина махнула рукою. - Коли ми вмираємо, відбувається спалах магії вогню. Потім ми перетворюємося на попіл, а потім перенароджуємось. 
- Ого круто. - Захопилася я. 
- Круто звичайно, але відроджуватися боляче та й з пам'яттю проблеми починаються, можеш забути місяць, рік, а то й пару років життя. 
- А ти вже... ну... вмирала? 
- Разів десять. - манула вона. - Тому й не боюся смерті. Це не так страшно, як усі думають. 
Мелінда ближче присунулася до багаття. Далі розмова особливо не йшла. Тому я зручніше лягла біля неї. 
*** 
- Води, чорт забирай, де ми візьмемо? До річки фігову хмару валити. - крізь зуби цідив Рен. 
Еліас йшов задумливо поруч і не відповідав співрозмовнику. 
- Ну, і чому не можна випити це без води? Яка різниця? 
Еліас знову мовчав. 
- Ел? 
- Я чую тебе Рен. - вимовив сухо менталіст. – Як давно це у вас? 
Перевертень не зовсім зрозумів що він має на увазі і підняв брову. 
- Інтрижка ваша з Машею як давно? 
- Нема нічого. - відмахнувся Рен. - Вона сподобалася моєму внутрішньому звірові, ось і повівся. Знаю, що це не виправдання. І я похитнув твою довіру. Але не міг протистояти. 
- Хочеш сказати нічого крім того, щоб затягнути її в ліжко тебе не цікавить? 
- Так. - відповів той. 
Еліас різко замахнувся і вліпив гарненько по носу Рендольф. 
- Що ти робиш? - різко завив перевертень, витираючи кров. 
- Ти це заслужив. - Еліас дивився зверху на нього пихатим поглядом. 
Перевертень швидко підскочив і вдарив того в щелепу. 
- Ти теж. - гаркнув Рендольф. 
Еліас стиснув кулаки. Але Рен мав рацію. Вони обоє поводяться із дівчиною жахливо. 
- Я повертаюся в гори, Ел. - через десять хвилин мовчання сказав Рен. 
- З чого раптом? 
- Справи намалювалися. Поважніше за вашу книгу. Тож далі без мене. 
Розповісти про те, що Хранитель наказав йому це зробити Рен не зміг. Адже Еліас би щось запідозрив. Наприклад те що перевертню не тільки ліжко потрібно від Маші.  
- Воно й правильно. - раптом сказав задумливо менталіст. - Герда Верден тобі знайома? 
- Вже й до тебе дісталася? - буркнув Рен. Ім'я для нього було більш ніж знайоме. 
- Просила передати що особисто тобі шерсть повискубує. - довольно сказав Еліас. 
- З фантазією у неї завжди було гаразд. - рикнув Рен. І раптом помітив попереду маленьку річку, яка вже майже висохла. - Ел, там вода. 
Менталіст обернувся. 
- Як тут може бути річка? Ми прочісували цей ліс не раз. І єдина річка звідси за кілометри п'ятнадцять. 
- Тут щось не так. – Рен миттєво зірвався на біг. 
*** 
Я лежала і дивилася на зірки. Все ж таки це не земля і небо тут незвичайне. Ні великої медведці ні маленької. Розглядати було дуже цікаво. Лі так само лежала біля мене і думала про щось своє. 
- Як думаєш зірки теж на нас дивляться? - романтично запитала я. 
- Не помічала раніше, що ти романтик. - посміхнулася вона. 
- Ну може у вас тут у світі магії інакше і зірки це спеціальна раса. - задумлено промовила. - Ось уяви зірка закохалася в людину і їм не судилося бути разом. Ех... 
- Ага, а потім вона споює його любовним зіллям і вони живуть довго та щасливо. - почала сміятися Лі. 
– А таке є зілля? - піднялася я на лікті. 
– Є. - кивнула та й підвівшись примружилася. - На Рена хочеш використати? 
Від цього імені по тілу миттєво ніби щось тепле розлилося. Але впоравшись з розпусними думками все ж таки відповіла. 
- Просто цікаво. У нашому світі всякі чаклунки говорять, що за допомогою чудотворного зілля можна закохати людину. 
- Хотілося б подивитись на це ваше зілля. - заливалася сміхом вона. - Але на щастя або на жаль, мила Маша, на перевертнів не подіє зілля. Надто вже добре регенерує їх тіло сприймає це як отруту. 
- Та не потрібно мені його спаювати. - пирхнула я.