Глава 13

Так як сон мені не дався я лежала із заплющеними очима. Занадто багато всього за день сталося. Чула як перевертень миється і все згадувала його гарячі обійми. 
Вода припинилася литися і рипнули двері. На мій подив кроки перевертня наближалися до мене і раптом він стягнув ковдру з лиця. Бачити його не хотіла, тому прикинулася що сплю. Він ще з хвилину дивився на мене і щось сказав. Але що я не розібрала. Вимкнулося світло, він пішов спати на диван. 
Після пари годин безсоння я все ж таки змогла заснути. Скільки проспала не знаю. Але прокинулася від жахливого гуркоту в коридорі. 
Бах. 
Тиша. 
І голосний жіночий крик. 
- Рене? - Я різко встала з ліжка і підійшла до перевертня. Той солодко спав. Здавалося його нічим не розбудити. 
- Рендольф! - знову крикнула я. 
Плюнувши на нього, я попрямувала до дверей. Але як тільки рука торкнулася ручки, почула бурчання перевертня. 
- Навіть не думай. - прохрипів він. - Ельфи нехай самі розбирться. 
- А якщо там Лі? Вона одна залишилася. – тихо відповіла йому я. 
- Тобі на неї не наплювати? - він перекинувся на інший бік. 
Ще хвилину я роздумувала над його словами. 
- Не наплювати. 
- За що мені таке покарання? - Рендольф підвівся з ліжка і підійшов до мене. Він відсунув мене і вийшов у коридор. 
Від побаченого я миттю здригнулася і руками вчепилася в перевертня. Два ельфи охоронця були по-звірячому вбиті. Я мимоволі пискнула. З одного боку стояла Лі. А навпроти неї стояв хлопець у чорному плащі. І як тільки він зняв каптур ми всі охнули. 
- Еліас? - насамперед схаменулась Лі. 
- Рене, ти хіба не повідомив ельфам що я приїду? - він проігнорував Лі і дивився на нас з перевертнем. Його погляд торкнувся мене і короткої піжамної кофти і він знову перевів погляд на Рена, який був в одних штанах та з відкритим торсом. - Думаю, нам багато що варто обговорити. 
Що він у цей момент подумав мені було глибоко начхати. Я перевела погляд на налякану Мелінду. Вона стояла з сумкою і, не дивлячись на ніч, вона була одягнена в похідному одязі. І куди вона зібралася? 
- Багато. - луною повторив Рен і підійшов до охоронців. За ним пішов і Еліас. Вони уважно оглянули їх і знайшли в кишенях листи. 
- Забираємось звідси. - рикнув Рен і ривком заштовхав мене всередину. За ним увійшли всі інші. Насамперед я підняла з підлоги речі під пильним поглядом Еліаса та Лі, а потім швидко пішла у ванну переодягатися. 
- Маша, швидше. - кричав мені перевертень. 
Як тільки вийшла виявилося, всі чекали тільки мене. 
- Охоронне заклинання поставив. – Ілля стояв біля дверей і не обертаючись говорив із нами. - Ельфи народ винахідливий так що зламають швидко. 
Вмить почувся удар об двері. Але та навіть не здригнулася. 
- Рене, забирай дівчат, я постараюся втримати. – крикнув Ілля. 
- Розмріявся. - фиркнув перевертень. - Я ні за що таке не пропущу. 
Ще один поштовх у двері і цього разу вони пішли брижами. За ним наступний поштовх і двері починали вібрувати. Поки я дивилася на двері Лі з Реном відчиняли вікна. 
- Чорт, моя магія розсіюється. - обернувся Ілля чи точніше лорд Еліас. - Машко, лізь у вікно, швидше. 
Я миттю підскочила до вікна. Лі простягла мені руку. 
- Стрибаємо. – тихо сказала вона. - Іншого вибору немає. 
Я не роздумуючи, взяла її руку і серце на мить зупинилося. Я навіть не знала, куди ми впадемо. 
Сіно. 
Ми впали у сіно. Тіло нило від стрибка з третього поверху. Я жорстко впала на спину і добре, що адреналін у крові був і я змогла встати. Я струсила з себе сіно і тут я зрозуміла. Сіно. Значить десь можуть бути коні. Лі подумала схоже те саме. І ми разом попрямували у бік невеликої прибудови. Там і побачили такий омріяний транспорт. 
- Лі треба почекати хлопців. - згадала я. 
- Жити хочеш? - вона різко взяла мене за руку і я махнула головою. - Альфа та менталіст без нас впораютья.
Вона ривком допомогла мені сісти і сама так звично осідлала коня. Як керувати я не знала. Але на щастя свозмущалась коню я сподобалася, тому брикатися він не став. 
- Машо,  швидше. – крикнула Мелінда. 
Раптом я почула шарудіння з протилежного кута і в ту ж мить повз мене пролетіла стріла. Лі хлистом ударила мого і свого коня і вони ривком помчали із замку.  Втиснувшись у свого коня я намагалася не кричати. 
*** 
Рендольф та Еліас залишилися на третьому поверсі у спальні. І обидва переглянувшись зрозуміли, що втекти їм не вдасться. Оскільки дівчата вже зникли на конях, вони вирішили опустити захист кімнати та впустити ельфів. Перевертень і менталіст знали один одного давно і були впевнені, що напарник ніколи не зрадить. Тому вставши пліч-о-пліч опустили захист. 
Секунда та двері тріснули. Вбігло більше дюжини ельфів. 
- Ти праворуч я ліворуч. – тихо сказав Рен Еліасу. 
Але раптом перед ними постала тендітна жіноча постать. 
- Привіт хлопчики. - усміхнулася принцеса ельфів. 
- Принцеса Анерель. – з мечем у руках вклонився Еліас. 
- Я теж рада вас бачити лорд Еліас і сподіваюся на вашу прихильність. - вона посміхнулася ширше. - Віддайте фенікса і ми розійдемося. 
Хлопці знали, що якщо видадуть Мелінду, то Маша однозначно за неї заступиться і ніколи їм цього не пробачить. Дуже швидко Марія прив'язується до людей, навіть не дивлячись на зраду. Та й честь не дозволяла хлопцям видати Мелінду. 
– Навіщо вона вам? - запитав Рен. 
- Вона загрожувала моїм підданим, а це не можна пробачити. - грізно відповіла ельфійка. - Тож я отримаю її з вами чи без вас. 
Еліас та Рен одночасно переглянулися. Ментально впливати на принцесу вони не могли. Усі ельфи королівської родини мали ментальний артефакт у вигляді кільця, яке так майстерно крутила на пальці ельфійка. І стояв він цілий статок, більше половини замку самих ельфів.Тому дозволити могли лише члени королівської сім'ї. 
Але Ельфи охоронці не мали такого артефакту. А тому  Еліасу прийшла досить цікава ідея. Потрібно лише щоб Рен його прикрив і Еліас зможе вплинути ментально на кілька охоронців, а вони ж приберуть ельфійку, хоч на якийсь час. Бо боротися з дівчиною ні Еліасу ні Рену не до вподоби. 
*** 
Ми їхали по лісу на великій швидкості. Ззаду були чутні звуки коней, що наздоганяли. Спина страшенно нила і голова паморочилася від болю. Але здаватися я не дозволила собі. 
Раптом Мелінда зупинилася і зістрибнула.Мій кінь також неохоче почав зупинятись перед Меліндою. Але зупинився він так що мене перекинуло через нього і я виявилася на землі. 
- Ай, - скрикнула від болю в спині я. 
Лі стояла на одній нозі і дістала церемоніальний ніж. 
– Що ти задумала? - вмить забула я про свій біль. 
- Ти врятувала мене, а я тебе врятую. Нехай і ненавиджу твою матір. Але ж ти не вона. - Вона підняла ніж угору. 
Встати я не змогла. Лиш чула звуки коней, які наближалися. 
- Ще трохи. – казала сама собі Мелінда. 
В очах темніло, але зомліти було не допустимою розкішшю. 
Крізь нічний морок я побачила як дівчина різко відкинула ніж і впала на підлогу. А в її руці красувалася стріла. Так само чулися звуки бою та голоси Іллі та Рена. Хоча може я марю. 
Я повністю поринула у морок. 
*** 
Рендольф та Еліас ледве встигли. Ще хоча б хвилина і Маші ні Мелінди не стало. Навряд чи Маша в такому стані розвіяла б магію фенікса. Але й у Мелінди не було вибору. Добре, що лучник встиг вистрілити. 
Бій довго не продовжувався. Вбили хлопці звичайно тільки кілька ельфів, але покалічити встигли багато. Тому швидко підхопивши дівчат, вони побігли вглиб  лісу за кордон Валдарії. Еліас накинув на них маскування, і добре, що Марія у відключенні бо знову розсіяла б. 
*** 
Мелінда час від часу прокидалася і щоразу опинялася на руках, чиїх саме не роздивилась. Переконавшись у черговому пробудженні що вона не марить Мелінда відкрила широко очі і побачила Еліаса. Чоловіка яким вона завжди захоплювалася. Такий молодий і вже лорд та править республікою. Що вона робить у нього на руках? 
- Еліас? - тихо промовила Лі. 
- Спи, Меліндо. - прошепотів він і дівчина відключилася. 
Наступне пробудження вже було на галявині. Вона озирнулася і побачила біля себе Машу. Але де Еліас? Від поганого передчуття дівчина хотіла підвестися. Але нога її різко занила. Так як фенікси мали силу зцілення вона не довго думаючи зцілила собі ногу і хвору руку, де вже не було стріли. 
- прокинулася самогубиця. - почула вона голос і повернувшись побачила Рендольфа з оберемком дров. - Як спалось? 
На риторичне запитання відповідати дівчина не стала лише знову поглянула на Машу. 
- Я можу її зцілити. 
- Ти весь резерв на себе витратила, що ти зцілиш? - Рен поставив дрова. 
- І що робити? 
- Тобі відпочивати. - відповів їй Еліас, який підійшов до них із сухими гілками. 
- Дякую, що заступився тоді в замку. - тихо подякувала Лі. 
- Будь-хто на моєму місці зробив би так само. - знизав плечима Еліас. 
- Але я не розумію, чому ельфійці потрібна моя смерть? Адже я впевнена, що це вона наказала мене вбити. 
- За її словами, це за спробу самогубства твого і те що погрожувала її людям. - відповів Еліас. 
- Але ця розважлива вухаста, навряд чи почала думати про своїх підданих. Тож тут і без магії зрозуміло, що брехала. – додав Рен. - Чим ти так насолила? Хлопця не поділили? 
Мелінда знизала плечима. Раніше з ельфійкою вона не зустрічалася з цього і висновків зробити не могла. 
Еліас розпалив багаття. І Рен почав нагрівати ніж. Мелінда тим часом запитала навіщо. Та й Еліасу теж було цікаво. 
- Машу рятувати. - сухо відповів Рен. 
- Це небезпечно. - швидко втрутився Еліас. 
– Що він хоче зробити? - запитала Лі. 
- Дати свою кров Марії для регенерації. - відповів Еліас. - І рана потрібна велика, тому доведеться її припікати. 
- Зовсім здурів? 
- Можливо. - сухо відповів Рен. - Але покаліченоЮ залишати її не буду! Хто впевнений, що вона після таких травм встане? 
Усі замовкли. 
Нагрівши ніж Рен віддав його Еліасу, а потім різко перетворився на перевертня. І діставши з сумки ремінь його закусив. Зробив великий надріз іншим ножем, він нахилився до сплячої Маші. Внутрішній звір був настільки радий її бачити, що міг віддати хоч всю кров і пожертвувати собою.