Глава 12

Мене одразу зустріли охоронці. 
- Я хочу до Рендольфа. - тихо вимовила я і відчула почуття дежавю. Вдруге я стою перелякана перед охоронцями та прошу піти до хлопця. Тільки того разу йшла я до Іллі. 
- Сусідня кімната. - відповів мені один із них. 
Руки так само тряслися. І на ногах, що не гнуться, я пішла до дверей. Хвилина друга. А я так само стою перед дверима. У голові прокручую слова Мелінди. Невже це правда? І кому тепер я можу довіряти? 
- Та входь уже. - крикнув мені Рен і я механічно відчинила двері. 
- Захотілося все-таки навчитися? - посміхнувся він. 
Але мене зовсім не чіпали його слова. 
- Рен, - я проковтнула пригнічуючи сльози. - Я... Лі мені розповіла... Рен, мені більше нема до кого йти... Я... 
Він зненацька встав і підійшов до мене. 
- Тихіше, дівчинко. - він виставив переді мною руки і я швидко шмигнула в його обійми. 
Не стримавши сльози я схлипнула. І відчула, як сильні руки мене все більше притискають. 
- Машунь, подивися на мене. - від його лагідного тону мені мимоволі навіть стало легше. Все ж таки хоч одній людині в цьому світі я можу довіритися. Я відразу ж підвела голову і зустрілася з темними очима перевертня. Він однією рукою стер з моїх очей сльози. - Те, що розповіла Лі, це тільки її правда. Розумієш довкола ситуації з твоєю мамою було багато теорій. 
- То ти знав? - здивувалася я. – І не розповів? 
– Знав. – він сухо відповів. - А навіщо розповідати? Лише травмувати тебе. Та й не стосувалося мене це діло. 
- Тебе турбували мої почуття? – я знову здивувалася. 
- Ох, Маша. - він похитав головою. - Все набагато складніше. 
- Так поясни. Мене вже дістали ці недомовленості. 
- Машуо, це справді складно. 
- Складно? - я відштовхнула Рена. - Що складніше того щоб дізнатися, що твоя рідна мати тебе покинула і вона... вона вбила людей? Та й, схоже, батько мій не мій. І що вона зі світу магії. Ти хоч розумієш, як мені зараз? Ще до цього всього ти загадками говориш і ставишся до мене як до шматка лайна, але в інший момент цілуєш і обіймаєш. Як мене цей світ дістав. 
Я знову розплакалася. 
- Не плач будь ласка. - видихнув Рен і спробував підійти. 
- Не підходь. – крізь зуби процідила я. 
- Маріє! - він грізно гукнув. Але на цей раз я навіть не злякалася. 
- Я знаю, що складно, Рене. – крикнула я. - І не треба на мене кричати. Ти завтра їдеш так що вали до біса без пояснень. 
- Саме цим і займаюся. – крикнув він. 
- Ненавиджу .. - крізь зуби вирвалося в мене і я голосно грюкнула дверима. 
Повільно опустившись по дверях, я закрила обличчя руками і безшумно схлипнула. Охорона вдавала ніби нічого не помічають. І на цьому їм хотілося сказати спасибі. 
Миттю двері Рендольфа відчинилися, а я ж різко піднялася. 
- Зайди. – сухо наказав він. 
– І не подумаю. 
Краєм погляду помітила, як охоронна почала прислухатися. Напевно, вперше бачать як перечать альфі. 
- Гаразд, - він різко видихнув. - Прости мене. За все прости. Що поводився як мужлан і що зірвався зараз. 
На мить я втратила мову. Невже це той самий Рендольф? 
- Зайдеш? - трохи спокійніше спитав Рен. 
Я кивнула. 
Як тільки зачинилися за мною двері в душі було дивне хвилююче почуття. 
- Сядь. - знову наказав він. На цей раз сперечатися не стала. 
Він поставив на стіл пляшку здається віскі та сік.Налив в одну склянку алкоголь, а мені ж простяг сік. Різко висмикнувши в нього такий знайомий віскі, я спустошила чарку і мимоволі скривилася. 
- Не погано. – констатував він. - Тільки споювати неповнолітніх не мій коник. Тому тобі сік. 
Він забрав з моїх рук чарку і налив собі спустошив її так само швидко, як і я. 
- Мені вісімнадцять. - буркнула я. 
- У нас повноліття в двадцять. - Він знову налив і випив. - Якщо хочеш, можеш спати зі мною. 
- Ем ... - його фраза настільки двозначно звучала що я навіть не знала як відповісти. 
– Ти на ліжку, я на дивані. – додав він. - Розумію, що спати в одній кімнаті з Лі тобі зараз буде важко. 
Я вмить згадала як Лі розповіла що Рен змусив її пообіцяти не завдавати мені болю. 
- Дякую, до речі, за.. - не встигла я домовити. 
- Немає за що. – сухо відповів він. 
- Але навіщо ти це робиш? 
- Машо, ці питання з розділу складне. 
- У тебе взагалі можна хоч щось запитати? - роздратовано дивилася на нього я. 
- Можна. - він зробив маленький ковток і поставив чарку. - Спочатку врятував, бо мій внутрішній звір-джентльмен і не дозволив залишити дівчину в біді. 
– Що? - я нічого не зрозуміла. 
- Я ж говорив із розділу складне. - хмикнув він. - Добре тепер моя черга. 
– Слухаю. 
- Чому ти шукаєш книжку? 
- Вони мого друга... - я зам'ялася згадуючи що він бачив як ми з Іллею цілувалися. - Тобто хлопця тримають у заручниках. 
- Тобто той хлопець із яким ти цілувалася ти хочеш сказати твій хлопець і він із твого світу? - він здивовано глянув на мене і зробив значний ковток. 
- Ну так. 
Рендольф стиснув чарку і за секунду вона тріснула. А уламки потрапили в руку перевертню. Він навіть не пискнув. Тільки механічно прибрав уламки. 
- Щось не так? - здивовано на нього дивилася. 
- Все не так. - буркнув він і підвівся. Рен відірвав шматок тканини і швидко замотав руку. - Твій нібито хлопець. - він трохи скривився на останньому слові. - Не той за кого себе видає. І, схоже, про це ти скоро сама дізнаєшся. 
- Я не розумію. 
- Ох, Маша. - він сів біля мене і несподівано взяв мої руки. - Машунь, я зовсім не хочу тобі говорити про це. Не від мене ти маєш це дізнатися. 
- Рене, поясни. Гірше того, що я дізналася бути не може. – я спробувала забрати руки з його долонь. Але перевертень не дозволив. 
- Еліас обманював тебе. 
- Та хто це такий взагалі? Я його не знаю. 
- Ближче знаєш чим ти думаєш. - Рен дивився мені прямо у вічі. 
У мене прослизнула думка що Ілля це той Еліас про який усі говорять. Тому ніхто не сперечався з ним у республіці і я не бачила щоб його вели як заручника.