Глава 11

- Маша... - чула я тихий оклик, крізь сон. - Машааа ... Маша, чорт забирай прокинься. 
Мене різко висмикнуло зі сну поштовх у ребро. Я розплющила очі і біля мене сиділа винуватця. 
- Лі? - Потерла я очі. - Де ми? 
- Фіг знає. - буркнула дівчина і сіла зручніше. - Ну Рен, гад такий. Як тільки вийдемо, гарненько йому... 
- Лі! - гукнула її я і інтригуюче дивилася у вікно. 
Переді мною красувався надзвичайно великий замок із високими шпилями. Він був схожий більше на казковий і бачила такі я лише у мультиках. 
- Ельфи, - буркнула Лі. - Не люблю я цих вухатих. 
Замок Мелінду не вразив. На відміну від мене. Я не могла відірвати очей. 
- Але толк у замках ці вухасті знають. - захоплено вимовила я наближаючись до в'їзду. 
Наш флайкер зупинився і перед нами галантно відчинив двері ельф. Але замість того, щоб подати руку, він окинув нас дивним поглядом і дістав кайданки. 
- Нейтралізатори магії. - пояснила мені Лі на вухо. - Давайте одягайте раз так боїтеся. 
Наручники були досить важкі і тиснули на кисті. Хоча навіщо мені нейтралізатор магії адже я сама нейтралізатор. Це питання я прошепотіла Лі. 
- Напевно, щоб не втекла. Адже із цими штуками. - Вона підняла вгору наручники. - Фіг звалиш. 
- І то правда. - помутніла я. 
Але як тільки побачила Рендольфа який виходив з флайкера що їхав позаду на мить зраділа. Я все ж таки сподівалася що він не зрадив нас і це все частина якогось плану. Але Рен лише хмикнув побачивши нас і попрямував у бік замку з головним білявим ельфом. А ми разом з ельфом, який відкривав перед нами, двері пішли за ними. 
Оглядати замок часу не було та й можливості. Ми досить швидким кроком йшли довгим коридором, поки не прийшли до масивних дверей. Головний ельф наказав усім чекати тут. А сам же зник за дверима. 
Мій погляд мимоволі ковзнув до Рена. Ну не вірю, що він ось так нас тут залишить, не вірю і все. Навіщо тоді рятував? Навіщо пішов зі мною далі? Навіщо? 
- Навіть не дивися на цього зрадника. - прошепотіла до мене Лі. Хоч і тихо, але Рен почув і на секунду повернувся до нас. Його погляд був досить холодним. І в цей момент двері перед нами відчинилися. 
Ми зайшли до великої зали, де на троні сиділа молода жінка, тобто ельфійка. Я миттєво помітила вушка. Волосся у неї були такими ж білими як і в інших ельфів, але очі були небесно блакитного кольору, що відразу виділяло її серед усіх. 
- Рендольф Верден. - вона встала зі стільця і ​​розтяглася в посмішці. - Яким вітром? 
- Принцеса Анерель Фанаріель, радий вас вітати. Ви чудові як завжди. - він чинно схилив голову і так само посміхнувся до ельфійки. Вона від його слів трохи зніяковіла і швидко прикрила білим волоссям рум'янець. - Мета мого візиту повідомити про зраду  мага, що охороняє палицю. 
Про кого він каже я зрозуміла не відразу. Лише згадавши напади мага з палицею і перевертня, які хотіли вбити Рена. Ось уміє викручується Рен. Адже, насправді, ми тут зовсім випадково. 
- Цікаво. Мої батьки прибудуть завтра, тому для них ця інформація буде дуже цікавою. - замислилася ельфійка і подивилася на нас із Лі. – Ви їх знаєте? 
– Ні. - окинувши нас поглядом зовсім спокійно відповів Рен. А в мені спалахнув гнів. І я ще сподівалася, що він допоможе? 
- Мені передали, що дівчина антимаг назвала вас на ім'я. - недовірливо дивилася на нього ельфійка. 
- Правильно. - кивнув він і почав пояснювати. - Ці дівчата, зустрілися мені випадково в таверні республіки. І тому що ми провели всього лише одну ніч сказати що я їх знаю буде поспішне рішення. 
Я здивовано дивилася на нього. А Лі тихо крізь зуби прохрипіла якусь лайку. 
- Ах. - принцеса плеснула в долоні і знову подивилася на нас. - Такі молоді та гарні, а вже... 
- Так як ви бачите погрози вони не становлять, - перебив її Рен і знову посміхнувся. - З цього приводу пропоную їх відпустити. 
- Хороше рішення. – кивнула вона. – Але в мене питання. Навіщо ви приїхали до Валадії? 
Ми переглянулися з Лі. І в цей момент у мене дозріла дуже дурна відповідь, яку я відразу ж сказала. 
- Розумієте, ваша високість. - здається, так принцес називають. Я зробила погляд закоханої дівчини і продовжила. - Рен, тобто пан Рендольф Верден підкорив нас із подругою з першого погляду. Ви не подумайте ми не з усіма чоловіками так поводимося. - я намагалася видавити із себе сльози. Але як на зло не виходило. - Зізнатись ми обидві закохалися в нього і довго шукали альфу щоб він вибрав одну з нас. 
- Але як бачите, це було провальне рішення. - пожурилася Лі і навіть видавила сльозу. 
- Рендольф навіщо ви так із дівчатами? - ельфійка сердито на нього подивилася. - Зніміть з них кайданки! 
- Але, принцеса... - почав заперечувати якийсь ельф, але вона махнула рукою, мовляв, нічого не хочу чути.

- Я сама особисто повідомлю республіку про ваш приїзд. - вона підійшла ближче до нас. Подивилася спочатку на мене, а потім на Лі, але погляд її був якимсь оцінювальним. - Ви можете до завтра залишитися в замку, але, звичайно, під наглядом охорони. 
- Дякую, принцеса Анерель. - вклонилася Мелінда і стукнула мене в бік. Я ж швидко наслідувала її приклад. 
- Вам же Рендольф Верден теж пропоную залишитися. Не йти ж вам на ніч. - вона обернулася до нього і зовсім без посмішки вимовила. Здається наше «признання» зворушило її. 
Під пильним поглядом охорони нас провели до гостьових кімнат на третьому поверсі. Нас із Лі в одну, а перевертня до сусідньої. 
- І як тобі на думку спала ця ідея? - запитала Лі, як тільки двері за нами зачинилися. 
- Ну мені ельфійка здалася такою милою та наївною. Що план сам собою прийшов. - я трохи збентежилася. Все-таки не завжди дуриш саму принцесу. 
- Здається, це Рен на тебе так погано впливає. - Лі засміялася. 
- Звичайно, я ж закохана в нього, як і ти. - я засміялася у відповідь. Мелінда ж різко стукнула мене в бік і кивнула у бік дверей. 
- Знаєте, - увійшов Рен і зачинив за собою двері. - Думаю для більшої переконливості нам варто переспати. - він сказав це досить правдоподібно. Я мимоволі збентежилася. Що він взагалі собі дозволяє? 
- Не бійся, МаМаша ми тебе навчимо. - підійшов він до мене і шепнув на вухо. 
- Та ну тебе. -  відштовхнула його. 
- Чого прийшов? - незворушно запитала Мелінда. 
– Так уже сказав. 
- Настрій добрий? -  я схрестила руки. 
- Чарівний. - посміхнувся він. - Насправді хотів попрощатися. Завтра їду до Саландарських гір. 
- А як же... - я трохи зам'ялася. 
– Еліас приїде. - відповів він і попрямував до дверей. 
- Рен, - гукнула його я. - Дякую. За все і за те, що не дивлячись ні на що, намагався врятувати сьогодні. 
- Немає за що. - сухо відповів він і зачинив двері. 
Нехай дратував цей засранець, але все-таки я звикла до нього. І навіть соромно сьогодні, що сумнівалася в ньому. Я повільно сіла на ліжко. 
- Це не моя справа, Машо. Але не варто западати на нього. - раптом перебила мої думки Мелінда. 
- Так, у мене хлопець є. - обурилася я. 
– Я просто попередила. - знизала вона плечима. - Перевертні знаєш люблять чистоту крові.
- Я зрозуміла. - трохи різко відповіла я. Слухати далі не хотілося. Мені начхати що перевертні люблять. Аби розібратися у своєму житті та повернутися в мій світ з Іллею. І... На мить я згадала слова Хранителя про мою маму. "Ти помиляєшся". Можливо, що моя мама в цьому світі і жива? Але тоді чому не говорила нічого про магію? І чому кинула мене? У мене стільки запитань до неї. 
- Про що замислилась? - спитала Лі лежачи на дивані. 
- Про маму. 
Мелінда трохи піднялася і дивилася на мене. 
- Машео, мені треба дещо розповісти. 
- Ти щось знаєш про мою маму?