Глава 10

- Щось не так? - запитала я, не відриваючи погляду від перевертня. 
- Камені, в них активовано силу. – почав він пояснення. 
- Так нею ж не можна скористатися. 
- Легенди іноді брешуть, МаМаша. 
Він вимовив це з якоюсь задумливістю, а потім підійшов до стіни і гукнув Лі. 
- Так, я зрозуміла Рен, шукаю вихід. 
- Лі, обережніше будь ласка. - крикнула я їй. 
- Все буде добре, Машко. 
Рендольф відразу махнув рукою закликаючи йти за ним. Від нього йшла якась тривожність, тож я навіть не наважилася почати розмову. 
Ми йшли маленькою не розтоптаною стежкою. Каміння в стіні мерехтіло різними квітами, тому під ноги я не дивилася, лише на блискучу стіну. Дорога була то вузькою, то непристойно широкою. Рендольф час від часу ловив мене за руку, щоб я не впала через черговий камінь і звичайно ж постійно цокав язиком. 
- Чому я тобі так не подобаюсь? - вирвалося в мене. 
- З чого такі висновки? - зупинився він і повернувся до мене. 
Такої відповіді я точно не очікувала. Хіба він сам не бачить, як ставитися до мене? 
– Як і до всіх. - відповів він мені, схоже що сказала останнє я вголос. - Ніякого особливого ставлення. 
Різко він упав на коліна і стиснув голову. 
- Чорт. - вилаявся перевертень. 
- Рене, що трапилося? - швидко я опустилася на коліна. 
Він підняв до мене очі повні болю і мені вмить захотілося його обійняти. Що яі зробила. Хвилина. Ще хвилина моїх обіймань і хлопець відповів. Сильні руки уклали мене в обійми. 
- Все нормально, Маш. - запізно він мені відповів. Але відпускати не став лише трохи відсторонився і знову глянув у вічі. В його очах більше не було болю, лише інтерес. Але до чого? 
- Рене, - спробувала відсторонитися я. 
- Так, Маш. - перевертень притягнув мене ближче і поставив руку на талію. 
Я здригнулася і тілом пішли мурашки. Він нахилився ближче до мене і прошепотів. 
- Не бійся так. 
Збентеження від слів та непристойної близькості ще більше посилилося. Хвилина млявого погляду, а потім раптом він усміхнувся і поцілував мене. Миттю і я відповіла тим самим. 
Рен з неймовірною ніжністю цілував мої губи і запустив руку у волосся. Я відповіла лише зітханням і з новою силою притулилася до нього. 
У голові різко повстав образ русявого хлопця. Ілля. Чорт, він там у заручниках, а я цілуюсь з іншим. 
- Рене, нам не варто. - різко я усунулася від нього. 
Руки перевертня миттєво відпустили мене. 
- Як скажеш. - байдуже знизав він плечима. 
Вдалині я почула чиїсь кроки і ми з Рендольф різко насторожилися. З вузького проходу навпроти йшла Мелінда. Я полегшено зітхнула. 
-Лі. - кинулась я на зустріч дівчині. 
- Нарешті вас знайшла. 
Рендольф миттєво насупився. 
- Значить, виходу звідси немає. 
- Схоже на те. 
- Чому? - здивувалася я. 
- Маш, - обгородив мене перевертень закатом очей. - Роздоріжжя ні нам ні схоже Мелінді не зустрічалися, тобто ходити ми будимо по колу... 
Не встиг він домовити, як у печері вмить похолодало. І ми всі це відчули. Я мимоволі обхопила себе руками і потерла плечі, щоб зігрітися. 
- Хто посмів обкрадати обитель? - гучним і безбарвним голосом хтось промовив. 
Тиша. 
- Я не чую? - знову голос. Звідки він звучить, ми не знали. Здавалося, ніби ця вся печера розмовляє. 
- Вибачте, еммм... Обитель, - взяв на себе розмову Рендольф. - Ми не хотіли вас турбувати. Але... 
- Рен... - гукнула його тихо Лі, але перевертень лише махнув рукою. 
- Нам би вибратися звідси. - вимовив Рен. 
Раптом ми почули голосний безбарвний сміх, а за ним голос. 
- Імпульсивний Альфа, сам Рендольф Верден, несподівано тебе бачити у моїй обителі. - голос трохи затих і знову луною продовжив. - Я дам вихід тільки особам із чистим серцем. Хто з вас може цим похвалитися? 
Лі та Рен різко потьмяніли. Та й я разом із ними. Яке чисте серце? Я нещодавно зробила дурну помилку з цим поцілунком. Потрібно ж так емоціям піддатися. 
- Дай їм вихід, я залишусь. - гордо сказала Лі. 
- Ти здуріла? - обернувся до неї Рен. – Разом вляпалися, разом знайдемо вихід. 
- Ні, Рене, я винна... 
- Лі, - перебила її я. - З моєї волі ми тут, тому я залишаюся. 
- Ще одна ідіо... - різко осікся Рен. - Ви дівчата хоч іноді думаєте, що кажете? Ніхто не лишиться! 
- Мелінда Уоррен, - простягнув безбарвний голос Обителя. -  Фенікс. У тебе цікава доля, як шкода, що ти зробила таку помилку. 
- Про що вона? - звернувся Рен до Мелінди. 
Мелінда знехотя відкрила сумку, що висіла у неї через плече. З неї світилася невелика синя кулька. Я відразу її впізнала, тому що саме після цієї кульки з активною силою Рен негайно наказав шукати вихід. 
- Будь ласка, ми покладемо кулю на місце. - раптом взяла розмову з Обителем я на себе.

- Марія Абігель Оргонська, - так само простягнув голос. Але не встиг він домовити, як я встряла. 
- Абігель? 
- Саме так. - безбарвно мені відповіли. - Перша тут із роду Оргонських. Хоча до тебе багато хто намагався. Необачно з твого боку зв'язатися з феніксом і перевертнем. Шлях твоєї матері не з найкращих. Але це твоє право. 
- Про що ви? - здивувалася я. - Моєї мами не стало вісім років тому. І жили ми у світі без магії. 
- Ти помиляєшся. - лише відповів мені безбарвний голос. - Доля твоя знову зіткне нас разом, але тоді ти будеш іншою людиною, Маріє Абігель. 
- Значить, ви її відпустите? - раптом встряв Рен з надією. 
– Вона не порушувала правило. І серце в неї чисте. Тому Марія Абігель Оргонська вільна. 
Мене вмить охопив світлий серпанок і викинув з печери. 
*** 
Мелінда та Рендольф стояли з полегшеним поглядом. 
- Сподіваюся з нею все буде гаразд. - сказала Лі. 
- Я теж... - тихо відповів Рен. 
- Ви обидва її дурите, але переживаєте щиро. - втрутився безбарвний голос. 
Миттю перед ними з'явилася жінка років тридцяти. І голос у неї змінився на м'який та жіночний. 
- Мене звуть Хранитель. 
- То ти жінка? - здивувався Рен. 
- Бачу ти маєш щось проти жінок? - нахилила голову на бік Хранитель. А потім вмить перетворилася на сивого чоловіка. І голос тепер був войовничим і зі старечою хрипотою. - Я без тіла, але можу перетворюватися на будь-яку людину, яка відвідала обитель. 
- З Машею все буде гаразд? - Рен спитав з надією, бо тільки Хранитель міг відповісти на це запитання. 
- Дивлячись на скільки ви тут затримаєтеся. – не ясно відповів він. 
- То ти нас відпустиш? - запитала Лі. 
- Меліндо Уорен, ти розкажеш Марії Абігель всю правду. – повідомила Хранитель. У тебе є час до світанку. 
- Це може її поранити. - Лі зітхнула їй не встигла договорити як її охопив світлий серпанок. 
Мелінда зникла. 

Рендольф стояв сам. 
– Альфа, альфа. - похитав головою Хранитель. - Від тебе нічого не потрібно лише зникнути з життя Марії, за першої нагоди. 
- Нізащо! - крикнув Рен. 
– Це не прохання. 
*** 
Я опинилася серед густого і темного лісу. Від нічної прохолоди шкіру наскрізь пробирало.