Глава 9

Прокинулася я з тяжким головним болем, прямо як після того перепою з Веронікою. Коли ми вперше скуштували віскі. 
Але цього разу алкоголь я не пила і голова боліла від магії. Я відчувала її всередині і це дуже болюче і не приємне відчуття. 
- Я ж казала їй відпочинок потрібний! А не торохтіти в цій колимазі. - повернув мене в реальність голос Мелінди. 
- Ти хоч розумієш, що за нами полювання? Будь-якої миті можуть напасти і хто в бій піде? - відповів їй Рендольф. 
- Виправлення! За вами полювання. Я тут проти своєї волі! Я давно повідомила б все республіці і нехай самі розбираються з вами. 
Вони кричали так голосно, що голова гуділа і я не могла розрізняти вже голоси. 
- Будь ласка, тихіше. - прохрипіла я. 
Голоси замовкли. 
Я розплющила очі і побачила що ми всередині карети. Тієї літаючої, яку здається називають флайкер. 
- Як почуваєшся? - спитала Лі схвильовано. Рендольф лише пильно дивився на мене. 
- Щось від голови дайте. - схпробувала я підвестися. 
Мелінда витягла аптечку, яку схоже, захопила з собою з того паба і простягла мені маленьку баночку. Я без роздумів випила. 
- Що трапилося? - я глянула на них, чекаючи на розповідь. 
- Ну ти як остання ... кхм - Рендольф трохи зам'явся. - Коротше рвонула під вищу магію і звичайно ж її не розсіяла. 
- Ну, не скажи. - блиснула Лі очима на Рендольфа. - Все ж таки Маша повністю розсіяла всю магію в палиці. - дівчина ласкаво мені посміхнулася. - Хоч і трохи прийняла магію в себе. 
- Навіщо ти взагалі кинулася під той посох? - звернувся Рендольф до мене. 
– Тебе хотіла врятувати. - хмикнула я. 
- А замість цього розкрила хто ти, небезпечним магам і накликала полювання. І так багато проблем. 
- Я не просила тебе рятувати мене, Рене. - мої нерви були на межі. - Ти можеш піти прямо зараз. 
- Ах так? – підняв він брову. - Де б ти була зараз без мене? А? 
Таким шаленим я бачила його вперше. 
- А ти б де був, якби не я встала під той струмінь магії? - так само заревіла я. Голова почала знову сильно гудіти, але уваги вже не звертала. 
- Оклемався б точно. - сказав він з якимось сумнівом. І це знову замість спасибі? Він розвернувся до вікна, а я знову випила ліки від голови. 
Їхали ми далі мовчки, я навіть не знала куди ми їдемо і чому на літаючій кареті, минулого разу був поганий інцидент. Це питання я відразу ж поставила Лі. 
- До каньйону їдемо. - вона примружилася у бік Рендольфа. - Я казала йому, що тобі відпочинок потрібен, а не нові випробування. 
- Все нормально. - швидко я відповіла дівчині. - Я впораюсь. 
Чесно я сама своїм словам не вірила, але в цей момент помітила схвалюючий погляд Рендольфа, але він різко обернувся. 
- А на флайкері наполягла я, адже так швидше і думаю, що ти поки не зможеш розсіяти магію, поки повністю від неї не звільнишся. 
– Логічно. 
У моїй голові різко зазвучало те, що я прочитала в бібліотеці. 
«Серцю підкорись. 
Життя іншому ти подаруй. 
І тоді за течією мандруй». 
Я повторила це вголос кілька разів і помітила здивовані погляди. 
- Ти що бурмочеш? - раптом запитала мене Мелінда. 
Я повільно підняла до них очі та на одному подиху випалила.

– Я зрозуміла значення цих слів. Перше мені треба було підкоритися серцю, це я й зробила з Лі, коли пішла до тих мужиків без найменшої надії. Друге, - я трохи зам'ялася підбираючи слова. - «Життя іншому ти подаруй», я припускаю, що це врятувати когось. Тобто тебе Рендольфе. 
Хлопець глянув на мене, але гордовитості в його погляді тепер не було. Він слухав уважно, як і Лі. 
- А останнє? – не витримав він. 
– Тут я ще не зрозуміла. 
Він насупився і знову дивився у вікно. Лі так само сиділа в роздумах. Остання фраза, що ти означаєш? 
Флайкер акуратно приземлився. Як тільки я вийшла з карети, мимоволі затримала подих. 
Величезний каньйон з неймовірно крутим схилом. Вигляд був одночасно чарівним і лякаючим. Хоч і я не боялася висоти, але як уявила скільки падати доведеться, мимоволі зробила крок назад. 
– Краса. - так само захоплено дивилася Лі. 
- Треба спуститись. - приголомшив нас Рендольф. Ми одночасно з Лі подивилися на нього, але ні тіні на жарт не побачили в очах. 
– Як? - перша оклигала Лі. 
- Акуратно перебираючи ніжками. - він посміхнувся і подався вперед уздовж каньйону, шукаючи менш крутий схил. 
-  Він це серйозно? - звернулася я до Лі. 
- Схоже на те. 
Ми йшли за перевертнем недовго. Через пару сотень метрів ми все ж таки знайшли як спуститися. Звичайно, безпечним спуском це не назвеш і будь у мене вибір ні за що не спустилася. Але його в мене не було. Не можу я так просто здатися. Мене Ілля чекає... 
Ми з Лі переглянулись і важко зітхнули. 
- Я перший піду, а ви слідом. - звернувся до нас Рендольф. – Попрошу не відставати. 
Я йшла відразу ж за Рендольфом, закінчувала наш ланцюжок Мелінда. І на відміну від мене хоч вона і боялася, але спритно перебирала ногами. Крок і камінчик упав. Серце стислося, але відкинувши весь страх ноги плелися самі. 
Заради Іллі – знову повторила я собі. 
Рендольф спускався впевнено ніби робив це щодня.

Іноді він обертався подивитися на нас і в один з таких моментів я зустрілася з його чорними очима і мимоволі здригнулася. Боялася я його, але очі в нього чарівні. Черговий камінчик упав саме там де була моя нога і я мимоволі взялася за руку Мелінди, що йшла поруч. Вона похитнулася і ми разом нахилилися вперед. Мелінда ж не утримавшись прямо повалилася вниз. Руку я її не відпустила, тож полетіла разом з нею. Миттю мої ноги обхопили сильні чоловічі руки. 
Мелінда тримала мене за одну руку, а мене тримала тільки неймовірна хватка Рендольфа. Я простягла Мелінді іншу руку. 
- Машко, пускай руку. Не бійся за мене. - хоч і в очах її був страх, але вона спокійно промовила. 
- І не мрій. 
Я стисло стиснула її руку своєї другої і молилася щоб Рендольф, нас утримав. У цей момент страху майже не було. Аби не впустити Лі. Ще одну смерть не витримаю. Досить мені Нурі та Трея. 
- Мелінда, - гукнув Рендольф. - Тобі є за що вхопиться? 
- Тільки якщо розгойдуєте мене. 
Рендольф не довго думаючи хитнув. Від цього мої мокрі руки ковзнули по її долонях. 
- Ще трохи. – крикнула Мелінда. 
Він ще раз хитнув і я з жахом дивилася на мою мертву хватку та її сині руки. Кач убік і Мелінда зісковзнула. Мене ж ривком підняли вгору і я вперлася в сильні чоловічі груди. 
 - Боже, вона... - вирвалось у мене. - Цього не може бути. 
Дивитись униз не хотілося. Я притулилася сильніше до Рендольфа і стримала останню волю, щоб не заплакати, лише мимоволі хлюпнула носом. 
– Ай. - раптом пролунав крик Мелінди. - Чорт. 
Я глибоко зітхнула і підвела очі до Рендольф. 
- Мені не почулося? – звернулася я до нього. І тільки зараз розуміла, як близько стою до хлопця. Буквально повністю притиснута до нього, я навіть відчувала запах його парфумів. Запах був схожий на гіркий шоколад. Обличчя Рендольфа не видало жодної емоції. 
- Та жива я, жива. – підтвердила мої слова Лі. – Говорила ж тут виступ є. 
Я зробила маленький крок назад і зніяковіла. Рендольф тільки присів і вдивлявся куди впала Мелінда. 
– Повторити за мною ніхто не хоче? - запитала вона тримаючи себе за лікоть. 
- Дівчата вперед. - Рен дивився на мене . 
- Та ну тебе. - вперше я рада була що Рендольф тут. Все ж нехай боюся його, але з ним мені спокійніше. 
Ми обійшли обрив і опинилися разом із Меліндою. Виявилося вона неабияк потріпала одяг скачуючись і подряпала лікоть. 
- Іти зможеш? - запитала я у неї. 
Вона лагідно мені посміхнулася і кивнула. 
- Дякую тобі, Машко. - усміхнулася вона і доторкнулася до мого плеча. - І тобі Рен. 
– Приємно рятувати гарних дівчат. - раптом усміхнувся їй краєчком губ. - Ходімо. - різко посерйознів Рендольф. - Нам до заходу сонця треба повернутись.